Злодійська нерішучість та корисний непотріб?

У влади необгрунтована надія досягти гастрономічно-сімейного процвітання тільки одного клану. Того, що при владі. Весь апарат Високої Адміністрації України  пронизаний  синдромом збагачення. Особливо – Високі та Напіввисокі Особи.

А громада Козятина, наші люди плюють на Неньку не під загрозою фізичної кари. А перебуваючи в дурмані запаморочливого оргазму, викликаного перспективою “гастрономічно-сімейного процвітання, примазавшись до влади. Навколо себе влада створює міф і потужний прошарок людей корисного для неї непотребу.

Такий феномен та подія в Козятині, як вкидання в сміттєвий бак голови районної Козятинської ради Слободенюка, так ніхто не оцінив і не зрозумів. Не представники влади. Той же Слободенюк. Дивно, це публічно не пояснили навіть виконавці акції.

А причина і мотивація настільки очевидна і зводиться до одного. Ветерани АТО Козятинщини протягом тривалого часу настійливо відчували свою причетність до утриманості влади. І в той же час стали корисним непотребом для задоволення клану Слободенюка Віктора, що злетів на його вершину. Орієнтація якого — гастрономічно-сімейне процвітання. Де не було місця для ветеранів АТО. І хто б що не говорив, правда саме така. Як я зрозумів, на сьогодні у громади була надія на бойове крило ветеранів АТО.

А тепер немає ні надії, ні контролю, ні влади. Ми знову ввійшли в новий рік з тим самим? Намагатимось досягти гастрономічно-сімейного процвітання тільки одного клану? З почуттям особистої корисної не потрібності, з надією примазатись до влади, для більшості, хоча б наїстися?

Класично ситуацію описав  Левко Лук’яненко: „Людина…– змінна величина. Сьогодні вона – завзятий, сміливий, самовідданий стрілець, що безстрашно йде на ворога і в разі безвиході, не вагаючись, пускає собі кулю в лоб. Мине п’ять років, і в неї зменшується завзяття, а через десять років вона може загалом остигнути до високого ідеалу і її серце почне тягтися до сімейних принад та домашнього затишку.“

Коли ж сформується гілка влади або її бойове крило, покаже час.

Але я щось не чув, щоби родина полковника Коновальця добивалась до великих родинних статків. Генерал Чупринка, як і Степан Бандера, щоправда, протягом певного часу мешкали в не в своїй державі. Але вони не тягнулись до великих статків, хоча могли їх мати.

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.