Як врятуватися від самого себе

Ранішня молитва про кохання: “Боже, засунь мене туди, куди ти хочеш. Куди не треба, я й сам залізу”

Саме так розмірковуючи, крокував по перону залізничного вокзалу Козятина. Фотокамера, як зброя - завжди налаштована до швидкого застосування. Сонячна привітна погода. Запах весни, бадьорий настрій. Зирнув туди-сюди і все пропало одним махом. Уже не радує погода. Не помічаю охайність перону. Бачу довжелезний потяг вагонів, та й не один. А на кожному вагоні дратівливо провокаційні написи “Калійні добрива, Уралхім”. А ось і напис РЖД (Російська залізниця).

Навіть шкільної освіти вистачить, щоб зрозуміти: “все це вибухо-небезпечно, належить державі, що сипле на голову моїм друзям снаряди”.

У очах пробігли портрети полеглих на полі битви з російською армією моїх краян. Пригадав особисте перебування під мінометними обстрілами в м.Щастя. Собаку, що принесла відірвану стопу від тіла (лікар визначив, що це ліва нога дівчини- підлітка). І ще масу всякого негативу.

А далі, як у кіно. Ворожою російською мовою, як кулеметна черга, “стоять, ви задержани, зачем снімаєш русскіє вагони, поліція! сюда, давай документи!” І я на своїй Український землі починаю пояснювати “московському адепту”, що я роблю і для чого. Згодом я з'ясував, що “адепт” — колишній працівник КДБ затримувати мене не має права. Дивно, але він, колишній великий чин, зовсім не здатний професійно “рулити” в конфліктній ситуації. За логікою і за Конституцією, я точно знаю, що можу йти. А в разі його нападу і спроби затримати — вчинити дії по його нейтралізації. Що це з посягання на позбавлення волі. Моєї волі.

Зауважу, що мій професійний досвід, намалював картину, як я буду калічити “російського адепта”. У думках я вже бачив, як він лежатиме без свідомості на асфальті. Я навіть встиг подумати: “Надавати йому потім медичну допомогу, чи додушити? Чому я маю потім оправдовуватись перед ним у поліції? Втікати я точно не збиравсь, хоча він мене провокував.

І тут в голові у мене виникла раптова ідея, як себе врятувати від самого себе і не покалічити людину. Взявши ситуацію під свій контроль, прогнавши гординю, я звернувся до “російського адепта” з прямим діалогом: “Якщо мене попросиш, щоб я почекав поліцію, то я почекаю. Якщо ні, то я йду. Нападеш на мене, спробуєш затримати, вчиню опір, щоб тебе нейтралізувати.

І, слава Богу, адепт саме так вчинив.

Я знову побачив весну і охайність перону. Прийшли два молодих поліцаї. Одягнені охайно з усіма “регаліями”. Найперше — самі показали посвідчення. Були достатньо коректні, чемні. І хоча молодший віком більш зухвалий, однак старший за віком досвідчений. Нам без заперечень вдалося все “устаканити”. Потиснувши один одному руки, ми розійшлись.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.