Як Козятин врятували від руїн у грудні 1943 року

• Наше минуле. Спираючись на історичні дані, Козятин був звільнений від німецько- фашистських загарбників під час Другої світової війни 28 грудня 1943 року.
• Щоправда є й інші думки і вони різняться в спогадах свідків тих подій.
• Ми не ставимо під сумнів жоден факт, лише хочемо згадати про тих, хто допоміг зберегти наш Козятин

Читаючи історичні факти чи розповіді свідків визволення Козятина, стикаєшся з розбіжностями даних того історичного періоду. А ще ловиш себе на думці, як мало написано про людей, які спільно з розвідниками Червоної армії створили подвиг, не давши висадити в повітря Козятинський залізничний вузол.

Розвідники повідомили своє командування, де знаходяться вагони з вибухівкою, а інформацію вони отримали від залізничників. За словами дружини залізничника, це були списники технічної контори. Якщо так, то розвідники знали, у кого можна дізнатися таку цінну інформацію. Щоправда за версією інших козятинчан, розвідники отримали інформацію про вибухівку у вагонах від колійників. В третій версії цю інформацію надав розвідникам різноробочий Кузьма Рибалкін. Всі ці версії можуть мати місце, адже розвідники могли отримати повідомлення з трьох джерел інформації. Якщо слідувати логіці, то скоріш за все серед залізничників були підпільники. Що розвідники ходили і запитували випадкових людей про вибухівку – це  менш правдоподібно, але все могло бути. Хто саме допоміг розвідникам врятувати Козятин, не так важливо. Головне, що вони зробили це.

Свідки тих подій, які вже давно відійшли в світ інший, розповідали, що вони бачили білі силуети людей на снігу, які переміщувалися в горизонтальному положенні з Іванковець в сторону залізниці. Потім з тих же Іванковець на залізницю виїхав одиночний танк і першим залпом поцілив у вагони з амоналом, який німці підготували, щоб вокзал, депо і станцію Козятин пасажирський висадити в повітря. За версією свідків, було це саме 25 грудня.

Ми, на ту пору діти, цікавились у Діни Макерової, Ірини Савчук, Груні Воротової, як вони за стільки років все це пам’ятають?

– Так як таке забудеш? Різдво, –  казали жінки і далі розповідали.

Налякані потужним вибухом німці кидали зброю і техніку, деякі з них зі словами «русеш катюше» в паніці покидали Козятин. Були такі, що зброю не кидали, а стріляли по вікнах тих козятинчан, хто дивився у вікно за їхньою втечею. Свідки розповідали, що цілу ніч були поодинокі вибухи, а на ранок, 26 грудня, на околиці Козятина зайшли танкісти і піхота Червоної армії.

Ми не переписуємо історію, ми лише за те, що всі версії свідків мають право на життя

Ось, якими закарбувались у пам’яті ці події ще одного учасника звільнення міста Козятина полковника Василя Батченка у спогадах «Я пройшов від Курська до Берліна», опублікованих у книзі «Подільські портрети»:

«Перед Іваном Никифоровичем Бойко, командиром нашого танкового полку двадцять першої бригади, командарм Катуков ставить завдання: хоч би там що, раптово, зненацька захопити Козятин».

Те, що німці міцно тримаються за Козятин в своїй книзі «Дні в полум’ї» описував Микола Попіль, на той час член військової ради 1-ї танкової армії. Він писав: «Здобути Козятин сходу нам не пощастило. Пориваючись уперед з околиці Білопілля танками прийняли бойовий порядок уже тоді, коли почала діяти артилерія німців. Ривок, ще ривок і танки відкотилися. Дим дугою. Тож машини, розвернувшись широким віялом, йдуть на Козятин, тільки танкова атака знов захлинається. Німці міцно тримаються за місто».

Ось ще один уривок зі спогадів Василя Батченка: «Зійшлися комбриг Яковлєв, комполку Бойко, інші командири, думають як бути: атакувати Козятин, рухаючись ґрунтовими дорогами чи полями — неможливо: важкі танки по самісінькі башти загрузнуть у болоті! Тоді звідки ж підійти? З повітря, причепивши танкам крила? Бойко висуває шалений план: пустити танки залізницею! Колія якраз уміщується поміж гусеницями, а гусениці котитимуться шпалами!

Відібрали шістнадцять чи сімнадцять танків, але танки танками, а на танки треба посадити піхоту. Якщо танки без піхоти увірвуться до міста, без піхоти не буде пуття, це однаково, що кіннота без вершників. Отже наш, перший мотострілецький батальйон, саджають по семеро-восьмеро, скільки вміщується, на танк і — вперед на Козятин!

Вояки козятинського гарнізону налагодилися святкувати Різдво Христове. З фатерлянду їм надійшли різдвяні подарунки, один цілий ешелон стоїть на запасній колії, напакований усілякою смакотою та напоями. Вартові походжають пероном, поглядають на годинник, чекають зміни, коли вже й собі сядуть до святкового столу», – писав полковник Батченко.

Як бачимо, в спогадах Василя Батченка також згадується Різдво, і що німці поспішали до святкового столу.

Ще один свідок тих подій нині покійна Кароліна Самогарова розповідала: «Паніка у німців була настільки велика, що вони скидали валянки і бігли по снігу босоніж, бо їм важко було бігти». Такий факт може свідчити лише про одне, здорового глузду німці позбулися через гучне застілля. Можливо комполка Іван Бойко передбачив, що німці на Різдво будуть «під мухою» і сплутають колону танків з потягом.

Після звільнення Козятина залізничники, які допомогли зберегти Козятин від розрухи, пішли на фронт. Серед них був солдат Кузьма Рибалкін, який у боях за звільнення міст України дійшов тільки до Жмеринки. Згадаймо і його, він того вартий, як і інші козятинчани, які залишились в тіні і стають героями лише у наших спогадах на День визволення міста.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.