Вона була єдиною жінкою, яка очолювала спілку воїнів інтернаціоналістів

• Тетяна Драмарецька була справжньою патріоткою, фанаткою збереження пам’яті тих, хто віддав своє життя, виконуючи інтернаціональний обов’язок. Роботу у спілці вона поєднувала з домашніми справами.
• А найбільшою радістю для неї були спортивні досягнення її онуків

Провести в останню дорогу голову Козятинської міськрайонної організації української спілки Ветеранів Афганістану (Воїнів- Інтернаціоналістів)прийшли друзі, сусіди, воїни афганці міськрайонної організації та обласної спілки воїнів інтернаціоналістів, друзі, медики і близькі чоловіка покійної, друзі і знайомі доньки Тетяни, керівництво Козятинської міської ради та духовенство.

Від сусідів покійної стало відомо, що найбільшою радістю Тетяни Петрівни і її чоловіка Валентина були онуки — спортсмени Іван та Андрій. Вони раділи їхнім виступах на змаганнях, підтримували і облаштовували для онуків тренажери.

Про життєвий шлях Тетяни Драмарецької нам розповів її соратник і перший голова організації воїнів інтернаціоналістів Микола Жирний.

— Тетяна Драмарецька народилася 10 березня 1957 року. Після закінчення школи вона вступила до Вінницького кулінарного закладу, який закінчила з відзнакою. По завершенню навчання у Вінниці почала працювати на підприємствах громадського харчування. Згодом вона влаштувалася на роботу в організацію УТОГ (Українське товариство організації глухих) і за деякий час вона очолила цю організацію. Пізніше Тетяна Петрівна звернулася у військкомат і по заяві була направлена у відрядження на посаду кухаря у республіку Афганістан. У Афганістані вона була направлена у 177-й механізований полк, де й зустріла свою долю — героя Афганістану орденоносця з позивним «Айболит» Драмарецького Валентина Анатолійовича. А їхні зустрічі переросли у велике кохання. Щоб закріпити свої відносини, вони в радянському посольстві у Кабулі одружилися. Прибувши з відрядження у 1988 році, вона знов очолила організацію УТОГ.

У 2009 році Тетяна Петрівна очолила спілку вветеранів Афганістану. Я поїхав працювати у столицю. Ми знали, що вона дуже добре зарекомендувала себе в організації УТОГ. Вона добивається цілі, ініціативна і її поважали за професіоналізм і що вона приділяла увагу по всіх питаннях в області соціального захисту та медичної допомоги. Тому саме їй випала доля очолити Українську спілку ветеранів Афганістану. До речі, вона була єдиною жінкою, яка очолювала спілку воїнів інтернаціоналістів.

Що стосується її спеціальності, то вона все своє життя присвятила людям. Вона вміла ставити цілі і добиватися справедливості. На 9 травня воїнам афганцям держава мала виплатити енну суму грошей. За її ініціативи ми подали позов до суду і цей суд нами був виграний. Також за її ініціативи ветерани Афганістану отримали земельні паї. Вона душею була за людей і саме головне, що у всіх своїх починаннях вона добивалася мети. З її ініціативи був побудований пам’ятник, на який довгий час наші органи самоврядування ніяк не могли знайти кошти. Вона цього добилися при міському голові нашого міста Олександрі Пузиру. Вона дуже багато приділяла уваги пам’яті наших героїв афганців. З її ініціативи було встановлено дві пам’ятні дошки нашим героям у Самгородку. Була встановлена дошка на афганському будинку, який будували самі воїни афганці, —  сказав на завершення нашої розмови перший голова Козятинських афганців Микола Жирний. Вже не на камеру він додав: «Це для нас велика втрата. Постійні переживання за сім’ю, за державу Україна зробили свою справу. На війні був її чоловік Валентин і зять Руслан і слава Богу, що вони повернулися додому живими. Вона мала прекрасну сім’ю, доцю, внуків спортсменів, які є зразком для інших дітей. Крім занять спортом вони займаються вивченням англійської мови. Ми будемо пам’ятати про її чесність, порядність. У неї ще була мрія до 15 лютого поставити біля пам’ятника воїнам афганцям 2 пам’ятні дошки воїнам інтернаціоналістам, які померли після афганської війни. Ми її справу продовжимо і зробимо все, що вона планувала. Впевнений, що вона потрапить у царство небесне. Вона дуже переживала за нашу країну, дуже переживала за ЗСУ. Як вона чекала цю перемогу, думаю, що зверху вона все таки побачить перемогу українського народу проти москалів, —  сказав ветеран афганської війни.

Світла пам’ять про Тетяну Драмарецьку назавжди збережеться у наших серцях — казали сусіди, які стояли з вінками у траурній колоні. Поховали її на міському кладовищі

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.