Відправився добровольцем, щоб боронити наш з вами спокій. А ми?
У суботу, 10 червня, на центральній площі міста Козятинська громада попрощалася з Іллею Антонюком. Провести Героя в останню земну дорогу прийшли його рідні, друзі по школі, односельці. Поховали Героя на сільському кладовищі села Сигнал.
З 25-ти тисячного Козятина попрощатися з воїном, який віддав життя за нас з вами, прийшло не дуже багато людей. Чому козятинчани в День жалоби за захисником України не підтримали матір воїна, яка самотужки виростила і виховала такого хлопця?
Народився герой України Ілля Антонюк 25 вересня 1995 року. Перші шкільні роки Ілля провів у Сигнальській початковій школі, а потім продовжив навчання у школі № 5 міста Козятин. По завершенні шкільної освіти став навчатися у місцевому залізничному училищі. З 2012 року навчався У Вінницькому транспортному коледжі. Згодом хлопця призвали в армію. По завершенні строкової служби військову форму змінив на цивільний одяг. З 2014 року по 2018 рік працював у цеху експлуатації Козятинського вагонного депо. З квітня 2018 по липень 2020 року служив нацгвардійцем за контрактом.
Його друзі Олена, Вікторія, Євген кажуть, що Ілля був дуже позитивним, розумним і завжди усміхненим.
— Ілля після контракту в армії планував звити своє власне гніздечко. Влаштувався на добре оплачувану роботу бракувало тільки привести в будинок свою половинку. — розповіла його подруга Наталія. — Але на українську землю знов вдерся ворог та ще й з новими апетитами. Ілля пішов захищати рідну землю людей
24 лютого Ілля Антонюк відправився у військкомат добровольцем, пройшов комісію і поїхав у військову частину.
Спочатку їхній бойовий підрозділ тримав бої під Херсоном. В хвилини перепочинку він телефонував рідним, мамі — щоденно.
— Казав, що в нього все добре. Тільки як було під Херсоном знали він і його побратими. Казав так матері, аби вона не краяла свого материнського серця. Тільки серце матері не обманеш. Вона сильно переживала, — розповідали нам рідні воїна.
Потім підрозділ старшого стрільця механізованого відділення перекинули на схід України.
Багато днів і ночей наші захисники з військової частини А 4007, де воював наш земляк, відбивали атаки ворога. В кінці минулого місяця, а саме 26 травня 2022 року Ілля прийняв останній бій. Поблизу населеного пункту Новокалинове, внаслідок танкового обстрілу він віддав своє життя за нас і Україну.
В четвер, 9 червня, тіло Героя привезли до будинку, де він жив разом з матусею. Односельці загиблого воїна в знак шани Герою створили живий коридор. Таким же коридором слави траурна процесія взяла курс в сторону площі.
На площі в Козятині зазвучала «Пливе кача» і всі присутні на головному майданчику міста опустились на коліна.
Мітинг пам’яті героя України відкрила начальник Козятинського відділу культури Світлана Рибінська. Вона розповіла коротеньку біографію захисника і запросила до слова міського голову. Тетяна Єрмолаєва на початку свого виступу нагадала імена хлопців героїв, які ще навіть не встигли створити сім’ї.
— Ілля, Ілюша так ласкаво називала його мама. Ілля не чекаючи повістки, знаючи чого йде і куди йде, першим прийшов до військкомату. Такі чоловіки надійні і потужні, вони завжди приходять на допомогу, — сказала очільниця міста.
Після промови міського голови ведуча мітингу реквієму запросила до слова всіх, хто хотів щось сказати. Тільки біль втрати забрала слова. Це був мовчазний виступ. Всі мовчки перед гробом загиблого воїна опускались на коліно, віддаючи йому шану.
Знов зазвучала «Пливе кача» ще раз люди стали на коліна. Траурна процесія взяла курс на Сигнал.
Біля будинку Героя, побратими Іллі взяли його на руки і понесли на плечах до місця поховання. На місцевому кладовищі заупокійну молитву відслужив священик церкви пророка святого Іллі села Сигнал отець Микола Волохатий. Від військових в знак шани Герою від побратимів прогримів салют.
Коли героя України поховали група сигнальських жінок стали говорити, що прощання на площі в Козятині з воїном з села, можливо ідея правильна, але багато односельців порозходилося, коли його повезли на площу.
— Іллю в селі всі знали і хотіли провести його в останню дорогу, — казали жінки. — Воїни, які загинули, будуть жити у нашій пам’яті.
Читайте також:
Сім років пекучого болю та гіркої розлуки: пам'яті козятинського Героя-пожежника Євгена Шевчука
Пам'яті Героя: дружина Артура Турляка Катерина: «Навіть не вірилося, що бачимось востаннє»
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
