«Синочку, я довго чекала і ти повернувся, але не так…» В останню дорогу провели Віктора Тимощука

Вячеслав Гончарук

Більш ніж кілометровий живий коридор, гільце зі стрічками, коровай, море сліз…
Вчора, 11 травня, наша громада зустріла і навіки попрощалася з Героєм, який віддав за нас життя, Віктором Тимощуком.
Він був гарною людиною, з фронта переписувався з друзями, любив батьків, сестру Ольгу і захищав Україну і всіх нас до останнього.

Народився Віктор 28 листопада 1991 року в сім’ї залізничника селища Залізничне. Навчався у місцевій школі. Перша вчителька згадує Віктора, як дуже старанного учня. Пам’ятає ніби вчора, як мама Віктора, тримаючи його за руку, переводила через залізничне полотно, а провівши через колії, відпускала руку сина. Віктор був завжди ввічливим і акуратним, а ще він був прикладом для інших.

Після школи закінчив Козятинське залізничне училище і став працювати на рейкозварювальному поїзді.

Відео дня

В перший день листопада минулого року Віктор пішов захищати Україну. Внаслідок ворожого танкового обстрілу вогневих позицій 27 квітня 2023 року в районі Бахмута стрілець першого стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти В/Ч–- А 7369, відданий військовій присязі на вірність українському народу, виконавши військовий обов’язок в бою за Україну загинув

Два тижні Віктор їхав з передової додому. В рідному місті найперше його зустріла громада міста на площі.

Мітинг-реквієм відкрила начальник козятинської культури Світлана Рибінська

— Шановні присутні, біда та горе знов увірвалося в нашу громаду. Лист, який би серце воліло ніколи не бачити, сповіщення про загибель перевернуло свідомість родини. І тільки по колу в голові з’являються питання, чому? І за що? Рани гояться, тільки рубець, що залишиться, завжди буде оголеним нервом і буде нагадувати родині і нам все життя: кати прокляті, що прийшли на нашу землю, забирають життя у найкращих. Саме найкращих синів і дочок, які люблять свій дім і державу, які свідомо стали на її захист.

Недокраїна-терорист відправила якихось істот, які досить точно представляють своє болото — мародери, зеки, гвалтівники та вбивці, а наші хлопці та дівчата захищають нас та нашу землю. У них немає поганих погодних умов, у них немає ні дня, ні ночі, — казала Світлана Рибінська у вступному слові.

Заупокійну молитву за загиблим Воїном провів благочинний Вінницько-Барської єпархії священник Валерій Кушнір. Він говорив, що душа Віктора з нами і попросив для нього царства небесного у Божому царстві.

Міський голова Тетяна Єрмолаєва нагадала, що мирне небо і сонячні ранки ми бачимо завдяки таким хлопцям, як Віктор.

— Хтось пече хліб, хтось лікує хворих, завдячуючи хлопцям і дівчатам, які свідомо зробили свій вибір і віддали найдорожче, що у них було. Найдовша дорога у Віктора була лише в один кінець. Віктору назавжди буде 32, — казала міський голова попросила у нього пробачення.

На площі ми перший раз потрапили в ситуацію, коли загиблого Героя знають багато людей і не можуть розповісти, яким він був, заважали сльози.

— Вибачте, ми говорити не можемо, — казали однокласники, витираючи очі, — Віктор був, як всі у класі, дружелюбний і ніколи не відмовляв у допомозі. Після випуску зі школи він при зустрічі завжди казав — давайте зберемося класом.

З класним керівником Віктора Оксаною Іванівною ми спробували поговорили у автобусі. Вона також не могла говорити.

— Я про Віктора знаю багато, але зараз не можу нічого сказати, сльози накочуються самі собою, почну говорити не стримаюсь, — казала вольова жінка Наталія Щербатюк.

Після виступу міського голови з Віктором Тимощуком стала прощатися громада і після цього траурна процесія взяла курс до будинку, де Віктор виріс і де його з війни чекала мама з татом

Додому Герой повертався півторакілометровим живим коридором, початок якого організували друзі батька Віктора залізничники, а продовжили — жителі Залізничного.

Біля під’їзду будинку, звідки Віктор пішов на фронт, його зустріла мама:

— Синочку, я тебе так довго чекала і ти повернувся, але не так, як я чекала.

Мама ще обнімала труну сина, а вже почала вибудовуватися траурна колона.

В голові — гілка вишні з стрічками, бо загиблий воїн ще був не одруженим, портрет Героя, прапори і коровай.

Чин поховання в церкві Петра і Павла провів за загиблим воїном священник ПЦУ Валерій Кушнір.

На прощальному мітингу на кладовищі про Віктора розповів директор гімназії № 6 Микола Синюшко.

— Трагічне звістка сколихнула наше селище Залізничне. В боях за Україну загинув наш земляк Віктор Тимощук. Він переступив поріг нашої школи у далекому 1998 році і закінчив її, здавалося, недавно, у 2009 році. Ніхто тоді не міг подумати, що з хлопчика, який був таким як всі учні, виросте справжній Герой. — говорив директор гімназії, — Я сьогодні ранком перегортав сторінки класного журналу, де навчався Віктор, помітив, що судячи з оцінок він найбільше з предметів любив українську мову і літературу. І коли підступний ворог напав на Україну, Віктор пішов захищати рідну землю. Низький уклін батькам за такого сина.