Камінь, що нагадує сидячу людину

Загадкові та історичні місця завжди захоплюють. І дуже часто ми не помічаємо, що можемо зустріти їх навіть у власному місті чи селі.
Історія кладовища у Самгородку розпочалася ще у далекому XVIII столітті, коли на території Самгородка проживало більше сотні євреїв. Саме тоді було виділено землю під кладовище. Їхнє проживання на території Поділля пояснюється тим, що цьому нороду не дозволяли переїжджати за Дніпро, до тих пір поки вони не приймуть християнство. Євреї поселялися на території прилеглих до річки районів.
Старожили розповідають, що євреїв ховали сидячи і замотували просто у біле покривало. Чим багатший був єврей, тим швидше його ховали. Якщо, наприклад, він помер вночі, то його прямо посеред ночі і проводжали в останню дорогу. Через кладочку, що веде до цвинтаря, їх і переносили. Також статок похованих можна визначити по величині їхніх надгробків: чим багатший - тим більший камінь.
Місцевий вчитель історії Юрій Береза розповів, що євреїв опускали в могилу не вертикально, а в середині від неї в бік підкопували ще одну і там ховали. Ще розповідають, що там є і сімейні склепи. Самі надгробки дуже незвичні за формою. Комусь вони нагадують черевик, а насправді вони символізують сидячу людину.
На каміннях викарбувані написи, але на сьогоднішній час їх ніхто не в змозі розшифрувати, пройшло дуже багато часу.
Останнє поховання на цьому кладовищі відбулося 1963 року. Поховали Жербака Семена Яковича. Родичі покійного, які на даний момент проживають у Житомирі, декілька років тому віднайшли цю могилу, привели її до ладу і встановили новий надгробок. Інші могили стоять невпорядковані, із нахиленими кам'яними плитами, нікому не потрібні. Дуже багато з них просто не збереглося, залишилися найміцніші, випробувані часом.
Більше євреїв у Самгородку не залишилося. Коли у 1957 році села позбавили районного статусу, всі вони виїхали, адже більшість з них пов'язували своє життя з торгівлею.
- Шкода, що сьогодні це кладовище не несе у собі сакральності і не викликає у громадян шанобливого ставлення, - розповідає Юрій Береза. - Його перетворили на пасовисько для худоби і ним ніхто не зацікавлений. Ніхто нічого не досліджує. А це ж таке старовинне місце, яке несе у собі велику кількість загадок. Та, мабуть, ніхто і ніколи їх не розкриє.
Справді, про це незвичайне місце відомо дуже мало. Кладовище ще багато років буде вабити зір, бо дивиться на тебе із висоти, ніби слідкує за тобою. І ніхто із нас до кінця не розкриє його таємниці. Ці таємниці воно забрало з собою у далеку минувшину, в яку нам немає дороги.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.