Як виглядали українські воїни понад сто років тому — показали у Козятині

• Урок живої історії провели в Міському будинку культури.
• Розповіли про битву під Крутами і продемонстрували старовинну зброю й елементи одягу, якими користувалося українське військо у 1917-1921 роках.
• Захід відбувся у пам’ять про В’ячеслава Залевського — Героя з Пиковець, який займався історичною реконструкцією і загинув на війні минулого року

У середу, 29 січня до Козятина завітали директор Музею Вінниці Олександр Федоришен та заступник Сергій Гула. В міському будинку культури вони провели «Урок живої історії», присвячений 107-ій річниці Бою під Крутами. Запросили школярів Козятинської громади.

Захід відбувся у пам’ять про В’ячеслава Залевського, військового із Пиковець, який загинув на війні у травні 2024 року. В’ячеслав був товаришем Олександра та Сергія. Разом вони були у клубі військово-історичної реконструкції «Лев і Архангел», до якого В’ячеслав доєднався в студентські роки, коли навчався в Інституті історії, етнології та права Вінницького державного педагогічного університету (сучасний Факультет історії та міжнародних відносин).

У січні 2024 року В’ячеслав Залевський пішов захищати рідну землю. Служив у складі бригад «Азов» Національної Гвардії України. Через декілька місяців наш земляк загинув — його життя обірвалося 30 травня 2024 року на Луганщині внаслідок атаки ворожого безпілотника.

«Урок живої історії» розпочали з хвилини мовчання у пам’ять про В’ячеслава Залевського та усіх Героїв, які боролися за незалежність України усі роки. По тому перейшли до власне історії. Сергій Гула розповів про передумови створення Української народної республіки. У 1914 році вибухає війна за переділ світу. Україна на той момент розділена між двома імперіями — Російською та Австро-угорською. Головний східний фронт війни проходив через наші землі.

— Іронія долі полягає в тому, що країни, які починали Першу світову війну, прагнули вийти з неї переможцями і стати ще більшими, — каже Сергій Гула, заступник директора Музею Вінниці. — Всі думали, що це буде війна на декілька тижнів, але вона затягнулося на чотири роки і ті імперії, які думали, що вони будуть великими, розпалися: зникла Османська імперія, Російська, Австро-угорська. Вони зникли не тільки через те, що виснажувалися у війні, а й через те, що населення цих імперій прагнуло до незалежності. 

Створили аналог бронепотяга

Так почалася українська революція, яка тривала протягом 1917-1921 років. Після подій у Петрограді, коли владу в росії захопили більшовики, в Україні створюється український парламент — Центральна рада на чолі з Михайлом Грушевським і проголошується створення Української народної республіки. У москві цю ідею зустріли негативно. Більшовики почали наступ, щоб захопити столицю — Київ, допоки Українську народну республіку не визнали у міжнародній спільноті, адже тоді саме тривали перемовини за Брест-Литовський мирний договір.

У вирі цих подій 29 січня 1918 року відбувся бій під Крутами. Директор Музю Вінниці Олександр Федоришен розповів про цей бій і розвінчав чимало мівіф, пов’язаних із ним. Адже раніше побутувала думка, що в бою під Крутами з українського боку брало участь лише студентство. Шкільні підручники історії розповідали про 300 студентів, які загинули в снігах від рук червоної армії. Однак документальні факти свідчать про зовсім інше — з боку Української народної республіки в бою під Крутами брало участь близько шестисот осіб і більша половина з них мали бойовий досвід.

— У бою під Крутами брало участь близько 450 курсантів, або юнаків чи кадетів Першої української школи Богдана Хмельницького і слово «юнак» завжди збивало з пантелику і асоціювалося з молодістю, однак це не так, — пояснює Федоришен. — Юнаки — це були люди з досвідом Першої світової війни. Вони вміли дати раду собі, дати раду зброї в руках і отримували певний бойовий фах. Як слухачі військового навчального закладу, вони стали на оборону власної землі. Були ще 116-130 Січових стрільців. Це якраз про студентів — добровольчий студентський курінь. Це справді були люди, які не мали бойового досвіду і вони не були в найважчій ділянці цього бою. Їх берегли, наскільки це було можливо, від прямого зіткнення з ворогом. А також 20 старшин-офіцерів, які керували боєм і мали тактичний та оперативний бойовий досвід і 80 добровольців. Те, що на початку повномасштабного вторгнення ми називали територіальною обороною.

►Так виглядала станція Крути

Олександр Федоришен зауважив, що бійці УНР не йшли проти червоної армії голіруч. Вони були озброєні 16-ма кулеметами і однією гарматою, яка була не вкопана, а стояла на залізничній платформі, що дозволяло нею маневрувати. Це було щось на кшталт імпровізованого бронепотяга. Втім не заперечує історик, що армія більшовиків переважала українців кількістю — їх було три тисячі.

Бій під Крутами завершився протягом дня тактичною перемогою більшовиків. Армія УНР мусила відступити з декількох причин. Перш за все тому, що в тилу один із українських підрозділів оголосив про свій авторитет. Друга причина — повстання в тилу, яке інсценували більшовики на заводі «Арсенал», одному з найбільших на той момент заводів зброї. Відступаючи, українці розібрали залізничну колію, що дозволило стримати наступ більшовиків на декілька днів.

— Втрати з боку УНР були, але не 300 осіб, а значно менше, — каже Олександр Федоришен. — Частина студентського куреня, які були на лівому фланзі протистояння, не отримали команди про відступ, заблукали, повернулися лісовим масивом на станцію, яку вже захопили більшовики і їх вранці розстріляли червоноармійці.

Колір показував рід військ

У заключній частині «Уроку живої історії» Олександр Федоришен та Сергій Гула показали елементи військового спорядження, якими користувалася українська армія у 1917-1921 роках.

Найбільш популярним одягом, який носиди практично усі українські вояки, була сорочка. На лівий бік її нашивали Тризуб. За кольором Тризуба можна було визначити, до якого роду військ належить вояк.

Щоб продемонструвати одяг, представники Музею Вінниці попросили вийти на сцену добровольців із залу.

— У 1919-20 році відшивається українська форма, для головного убору береться така кепі, популярна її назва — киянка, — показує Сергій Гула. — Це характерний головний убір, який теж має знак розрізнення. Українське військо мало на кепі Тризуб. Якщо ми говоримо про Галицьку армію, то використовували мазепинку. Це суто український головний убір. Мазепинка символічна тим, що сьогодні відродилася в українському війську. Мазепинками користувалася і Українська повстанська армія в боротьбі проти нацизму та більшовизму-сталінізму.

— Ось ми бачимо чотирьохкишенний френч, — показує Олександр Федоришен. — Тут кишені для зручності. Цього не було у верхньому одязі до Першої світової війни. Ми бачимо нашитий червоний Тризуб — це символ артилерії. І рангові відзнаки, нашиті на комірі. Зірка і смужка означає, що перед нами хорунжий. Це аналог сучасного молодшого лейтенанта Збройних сил України.

У якості верхнього одягу використовували також шинель і навіть шкіряну куртку. Шкіряну куртку носили переважно технічні війська — льотчики, водії панцирних автомобілів, залізничники. Шкіра допомагала захиститися від гарячих елементів, мастила, тощо. Використовували для захисту і металеві шоломи. А ще амуніцію для утеплення. Історики показали башлик із верблюжої шерсті. Цей елемент одягу має кавказьке походження, але широко використовувався українською армією також.

Показали представники Музею Вінниці і макети зброї, якою користувалися наші бійці понад сто років тому. Гвинтівка Моссіна-Нагана зразка 1897 року була найбільш ходовою, особливо на східному фронті. Набої до неї клали у підсумок, подібний до кобури. Він чіплявся до пояса. Користувалися наші військові і револьверами системи Нагана. Менш поширеною була холодна зброя — шашки.

Наприкінці «Уроку живої історії» на сцену запросили родину загиблого Героя В’ячеслава Залевського. Виконуюча обов’язки міського голови, секретар Козятинської міської ради Ірина Репало висловила слова співчуття та вдячності родині Залевських. Представники Музею Вінниці подарували рідним В’ячеслава Пам’ятний календар Сухопутних військ Збройних сил України, на сторінках якого є згадка про нашого земляка.

 

Читайте також:

Що їли козаки? Історикиня розкрила кулінарні секрети запорожців

Як Козятин пережив попередні війни

Крали у селян зерно та одяг — витівки червоноармійців на Козятинщині