В один день хоронили 15 людей, його назвали «чорним вереснем»

• Трагедія. 52 роки тому, 19 вересня 1973 року, сталася масштабна аварія на залізниці. В непарній горловині Козятин-2 електричка, що їхала в сторону Бердичева, зіштовхнулася з вантажним потягом зустрічного напрямку. Загинуло в тій аварії 19 людей, включаючи локомотивну бригаду вантажного потяга. Було багато поранених

Написати про найбільшу аварію на залізниці 70-х років минулого століття нас змусила недостовірна інформація окремих блогерів, які розповідають, що в тій аварії загинуло близько 200 людей і що інформація про ту аварію замовчувалася владою.

Що ж тоді трапилося, нам розповів на той час машиніст, а нині почесний залізничник України Євгеній Буравський.

Як це сталося

— Вранці 19 вересня 1973 року локомотивна бригада у складі машиніста Пилявець та помічника машиніста Заремби відправилися з першої колії Бердичівського парку станції Козятин-2 вантажним потягом по жовтому вогню вихідного світлофора. Чергова по станції відкрила вихідний світлофор з двома зеленими вогнями вихідного світлофора на відхилення маршруту Козятин-2 — Сестринівка. В той час на дільниці Козятин-1 — Козятин-2 з’явився електропоїзд, керований локомотивною бригадою депо Фастів-1. Чергова по станції Козятин-2 викликає по радіозв’язку машиніста вантажного поїзда, щоб попередити його, що вона перекриває йому вихідний світлофор для пропуску електропоїзда. Але локомотивна бригада не відповідає їй по радіозв’язку. Чергова по станції перекриває вихідний світлофор вантажному потягу і відкриває вхідний світлофор електропоїзду. Саме за таких обставин відбулося лобове зіткнення вантажного поїзда з електропоїздом.

Це був чорний день в історії залізничного транспорту, коли 21 вересня 1973 року в Козятині одночасно хоронили понад 15 людей. Багато людей після тої аварії залишилися інвалідами. Я особисто знаю людей, які залишилися живими.

Три причини трагедії

— А які основні причини тої аварії? — запитав журналіст Євгенія Буравського.

— На той час маршрут 1-А станції Козятин був не кодований на локомотивному світлофорі і горів «білий» вогонь.

Друге: чергова по станції не мала права перекривати вихідний світлофор вантажному поїзду без відповіді локомотивної бригади, що вони почули зміни в рішенні чергової.

І третє: локомотивна бригада, побачивши вихідний світлофор відкритим, відволіклася від спостереження за сигналом, а маршрут вантажному поїзду вже був перекритим.

Після тої аварії в Козятині працювала державна комісія міністерства шляхів сполучення. Було проведено цілий ряд перевірок дій різних служб залізниці. Я не претендую на категоричну причину наслідків жахливої аварії, але державна комісія прийняла рішення, яке задовольняло всіх, за винятком локомотивного депо та локомотивної бригади, яка загинула на місці події. Було звільнено від займаних посад начальника локомотивного депо, заступника з експлуатації — машиніста інструктора. Цілодобово проводився інструктаж локомотивних бригад, були призначені позачергові іспити. Молоді машиністи, зі стажем до одного року роботи, проходили позачергову медичну комісію.

Чоловіка впізнала за одягом

Нам вдалося розшукати свідків тих подій, які розказали, що тоді відбувалося

На календарі була середина вересня. Звичайний будній день. Катерина, ім’я жінки змінене, тільки-но провела чоловіка-залізничника на електричку до Бердичева. Він поїхав на чергову робочу нараду. Не пройшло навіть години, як до бухгалтерії, де вона працювала, зателефонували: «На під’їзді до станції «Козятин-2» сталася аварія. Вам треба приїхати. Серед загиблих може бути ваш чоловік».

— Коли ми приїхали на місце, там вже були солдати і міліція. Одні рятували поранених, а інші відловлювали мародерів і охороняли територію, — розповідає жінка. — Мій чоловік їхав у першому вагоні. Від удару підлога та обшивка вагону розійшлися і пасажирів притисло тоннами металу. Ми бачили розчавлені та рвані тіла. Рятувальники казали, що ніхто не вцілів. Мій чоловік також. Я впізнала його за одягом… Після цього я звільнилася з залізниці, не могла більше там працювати.

Точну причину аварії Катерина досі не знає. До кінця місяця у лікарнях помирали постраждалі в аварії. Через це той період у народі прозвали «Чорним вереснем». Машиніст вантажного потяга загинув одразу, а його помічник був живим. Катерина розповіла, що він стояв, але нічого не міг сказати. Жінка не знала, що коли вона пішла, йому стало зовсім зле. Його віднесли до лісосмуги, де він за декілька хвилин помер.

— У першому вагоні було близько 20 загиблих та поранених і живе немовля. Його знайшли, коли салон розрізали автогеном, — говорить Катерина. — Вагон стиснуло наче гармошку. Але там був «острівець» з непошкодженим сидінням. Воно і врятувало малюка. Його одразу забрали медики.

Точну кількість поранених та загиблих у всіх вагонах електрички жінка не знає. Говорить тільки, що лікарні тими днями були вщент заповненими постраждалими.

«Ми витягали усіх, кого знаходили»

— Я машинально схопився за ручку вікна, а за мить почав кудись провалюватися. Днище нашого вагону відірвалося від обшивки, я бачив, як товариша затягнуло у тамбур. За двадцять секунд настала тиша, — говорить пасажир першого вагона Микола. — Я вибирався з-під уламків. Поруч було багато людей. Вони просили допомогти їм. Для деяких, це були останні слова, які вони змогли сказати перед смертю.

Розгублений Микола спробував дістатися до тамбура, щоб допомогти товаришу, але дорогу перегородив інший вагон електрички. Від сильного удару один вагон налетів на інший і вщент зім’яв тамбур. Усі, хто опинився на шляху багатотонної машини, загинули. У тому числі товариш Миколи.

— Ми витягали усіх, кого знаходили під уламками. Деяким допомога була вже не потрібною. А про врятоване дитя я взагалі нічого не знаю, — продовжує свідок аварії. — Цікаво, що пізніше залізниця відшкодувала мені збитки: і за пошкоджений велосипед, і за костюм, який я віз з собою, щоб переодягнутися.

На підприємстві, де працював Микола Федорук, хотіли відправити його на реабілітацію. Але після обстеження хірург сказав, що ніяких серйозних травм у постраждалого немає, тому потрібно повертатися на роботу: «А я не міг працювати. У мене все перед очима стояло. Взяв відпустку, щоб хоч трішки відійти».

За свідченням одного з залізничників сумарна швидкість електрички та вантажного потяга в момент зіткнення складала 100 км на годину. Перший вагон електрички вискочив на локомотив вантажного потяга, а другий вагон електрички — на тамбур першого вагона.

Про немовля, яке вижило в аварії, а нині людині має бути вже 52 роки, інформація, на жаль, відсутня. У лікарні зберігаються дані тільки за останні 25 років. По непідтвердженим даним, то була дівчинка, яка в дорослому житті стала медиком. 

Усього у тій аварії, за твердженням свідків загинуло близько 60 людей, що було значно перебільшеною інформацією. За офіційними даними загинуло 19 людей, в тому числі бригада вантажного потяга. З першого вагону вижили не тільки Микола і немовля, а принаймні ще двоє людей.