Німецькі, польські і не тільки: які газети читали козятинці сто років тому

• Чи знали ви, що на початку минулого століття у Козятині була своя друкарня і в місті виходила газета задовго до появи видання «Жовтневі зорі» (сучасний «Вісник Козятинщини»)?
• Купували козятинці і пресу іншомовну. Розповідаємо, які видання полюбляли читати мешканці міста залізничників

Козятин, 1913 рік. У місті залізничників, якому на той момент не було ще й чотирьох десятків років, працювало вже три книжкові крамниці. Але читали козятинці не тільки книги.

Наш земляк Дмитро Дахно, який цікавиться історією Козятинщини вже багато років, нещодавно натрапив у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України на листування завідуючої кіоском станції Козятин із експедицією на станції Київ. В одному з документів, що датується жовтнем 1918 року, завідуюча кіоском просить надіслати додатково видання «Київська думка», «Останні новини» та «Голос Києва», оскільки «газети розбирають за годину».

Газети у той час доставляли спеціальними поштовими потягами. Вони перевозили не тільки пресу, а й листи, бандеролі та інші види посилок. Однак доставка відбувалася не завжди рано-вранці. Тож перші новини козятинці читали не завжди за сніданком.

«Газети в доручений мені кіоск одержуються з поштовим потягом о третій з лишком годині, позаяк в кіоску немає світла, о п’ятій годині вже неможливо проводити продаж. Прошу негайно провести в кіоск одну електричну лямпу, на що є дозвіл Уряду залізничних шляхів. Провести світло дуже зручно, позаяк біля кіоска, в залізничному будинку є можливість взяти електричну енергію», — йшлося у листі завідуючої кіоском на станції Козятин за 7 листопада 1918 року.

— Газети та журнали в той час доправляли з Києва, Одеси та Харкова, а друкували їх у  Бердичеві, Вінниці, Києві, Одесі та Харкові, — каже Дмитро. — Козятинці найчастіше купували газету «Київська думка». Є унікальні списки понад тридцяти газет та журналів, які читали наші прадідусі та прабабусі в 1918-1919 роках.

«Київська думка» — газета, яка виходила впродовж 1906-1918 років. Це була популярна не лише на Київщині, а й в інших областях газета, яку випускали кожного дня. Видання мало громадсько-політичне та літературне спрямування. Щотижня до газети виходив ілюстрований додаток, де публікували короткі літературні твори, світлини, присвячені вагомим подіям Києва та інших міст, карикатури, памфлети.

У школах вивчали німецьку

У списку видань, які читали козятинці, були й іншомовні видання. Серед них — «Dziennik Kijowski» (Журнал київський). Це польська газета, яка виходила у Києві. Її заснував дворянин Володимир Грохольський, котрому належав Грицівський палац, що на Хмельниччині. Володимир Грохольський був не лише громадським діячем. Хоча й мав юридичну освіту, його сферою діяльності було сільське господарство. Він був віце-головою Київського сільськогосподарського товариства. 

«Dziennik Kijowski» — це перша в Україні польська газета. У ній публікували матеріали про життя поляків в Україні, зокрема на Київщині. Торкалися автори соціальних, культурних та навіть історичних тем. Коштував один примірник 35 копійок. Виходила газета до 1920 року. Що цікаво, «Dziennik Kijowski» відродили, коли Україна здобула незалежність. У 1992 році часопис знову почав виходити за ініціативи Польської спілки.

Ще одне польськомовне видання, яке читали козятинці — «Przeglad Polski» (Огляд польський). Це журнал, присвячений національній політиці Польщі. Почав виходити ще у 1866 році. Спочатку його видавали щомісяця, після 1914 року — раз на декілька місяців.

«Przeglad Polski» був у незвичному для нас форматі. Часопис був схожий не на сучасну газету, а швидше на книжку формату А5. На сторінках друкували політичні новини, новини з Польщі, з-за кордону, статті про літературних діячів та навіть афоризми. Становище Польщі під час та після Першої світової війни було основною темою публікацій у 1917 році.

А ще козятинці читали «Neue Zeit» (Новий час) — це марксистський теоретичний журнал, який виходив у Німеччині протягом 1882-1923 років. Видавали його щотижня. Із 1901 року часопис став офіційним друкованим органом Соціал-демократичної партії Німеччини.

Те, що мешканці нашого міста могли читати пресу іноземними мовами — зовсім не дивно. Адже в ті роки німецьку викладали у багатьох навчальних закладах Козятина. Уроки німецької були у двокласному народному училищі. Імовірно це — попередник сучасного Міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, адже утримувався навчальний заклад за рахунок Південно-західної залізниці, що вказано в Пам’ятних книгах Київського навчального округу. Німецьку мову викладали і в приватних жіночих гімназіях баронесси Елеонори фон-Таубе та Наталії Жойдік, які функціонували в нашому місті. А на місці сучасного Центру дитячої та юнацької творчості в той час взагалі була польська школа.

Були навіть ілюстровані журнали

Читали козятинці і журнали. Серед них «Око» — ілюстрований тижневик, який видавали у Києві у 1918 році.

Всього у світ вийшло вісімнадцять номерів. Коштував цей журнал 50 копійок. Часопис був двомовним: одночасно виходили примірники українською та російською. Окрім текстових матеріалів тут було чимало фоторепортажів, що для газет того періоду було надзвичайною рідкістю, адже більшість текстів публікувалися взагалі без ілюстрацій, або з крихітними світлинами. Натомість в журналі «Око» були навіть фотоісторії міст України.

Часопис виходив у період Української держави Павла Скоропадського, тому в ньому було багато статтей про діяльність уряду Гетьмана, стан українського війська. Вагоме значення займали і тексти про культуру різних куточків України. А також подавали інформацію про те, що загалом відбувалося у світі.

«Відродження» — щоденна безпартійна демократична газета. Примірник коштував 25 копійок.

У цьому виданні публікували новини з фронту, ситуацію в Україні, новини з-за кордону. Була тут звична для нас хроніка надзвичайних подій та криміналу. «Відродження» виходило протягом двох років — 1918 та 1919. І мало ілюстрований додаток.

Місцева газета, але не про місто

Читали козятинці не лише газети, які видавали в інших містах. У 1919 році в Козятині також виходила газета. Це зовсім не дивно, адже на початку ХХ століття в місті залізничників працювала друкарня під назвою «Прогрес».

Часопис, який виходив у Козятині, називався «Український повстанець». Один примірник коштував чотири гривні. Назва продиктована подіями, що відбувалися у той час, адже йдеться про період Української революції 1917-1921 років, коли після розпаду російської та Австро-угорської імперій Україна вела боротьбу за свою незалежність. Можливо, саме «Український повстанець» був першою газетою Козятина. Адже «Жовтневі зорі» (сучасний «Вісник Козятинщини») почав виходити на двадцять один рік пізніше. 

Попри те, що «Український повстанець» виходив у Козятині, новин про Козятин тут не публікували. Здебільшого на сторінках часопису були агітаційні матеріали, офіційні документи влади Української народної республіки, а також новини з фронту. Видання було органом повстанських військ при дивізії Данила Терпила, що увійшов в історію як отаман Зелений. Він був революціонером, боровся проти окупації України більшовиками. 

Зовсім не дивно, що газета отамана Зеленого виходила саме в Козятині. Відомо, що у 1919 році Данило Терпило зі своїми загонами перебував у нашому місті.

«Зелений у Козятині часу не марнував — готувався до акції «на своїй Трипільщині», збирав повстанців і старшин, пакував у потяги військовий матеріал, зимовий одяг, харчі, амуніцію. Йому всіляко допомагав Марко Шляховий, колишній отаман, а потім козак Зеленого, а тепер ось «комендант міста Козятина і околиць», — йдеться в історичному нарисі Романа Коваля «Отаман Зелений».

Читайте також:

Багатогранна Миколаївка: історія села, що поєднує культури

Мозаїчна спадщина Махаринців: мистецтво, що вижило

Козятин: більше, ніж просто вокзал. Три архітектурні перлини міста