Її картини розповідають емоції

Олена Удвуд

Знайомимо вас із талановитою козятинчанкою Наталією Юхимець.
Вона приватний підприємець, а у вільний від роботи час пише картини.
Художниця-аматор займається живописом вже протягом восьми років. Вперше Наталія показала на широкий загал свої роботи — днями у Козятині відкрилася її персональна виставка

Наталія Юхимець народилася у Журбинцях, але більшу частину свого життя мешкає в Козятині. За освітою — вчитель, раніше викладала українську мову та літературу в школі, а зараз — приватний підприємець. Вільний час вона завжди заповнювала творчістю: захоплювалася співом, танцями, вишивала картини. Взагалі сім’я Юхимець дуже творча: чоловік Олег за освітою вчитель музики і грає на баяні, дочка Руслана займається вокалом. А Наталія вісім років тому відкрила у собі хист до живопису.

— Був такий період у житті, коли діти вже відійшли, а я завжди була емоційною і спостережливою, — розповідає Наталія Юхимець. — Я завжди помічала, що я більше бачу, ніж інші. Наприклад, їдемо ми в електричці, я кажу до своєї супутниці: «Боже, подивися, які комиші!» А вона: «Я їх не бачу». Я завжди помічала цю красу і хотіла її передати. І подумала, може б я спробувала малювання? Одна знайома сказала мені, що спробувала олійні фарби і в неї дуже гарно виходить.

Наталія купила олійні фарби, полотно, наклеєне на ДВП і спробувала малювати. Поки творила, настільки занурилася у роботу, що одразу зрозуміла: живопис — це саме те, що їй потрібно. Але мало було лише придбати необхідні матеріали, треба було навчитися малювати. Спочатку Наталія пробувала дивитися уроки в інтернеті. А тоді усвідомила, що їй потрібен наставник. У рідному Козятині не було нікого, хто б погодився давати уроки. Тоді знайомий порадив звернутися до Федора Панчука, який колись був директором Музею Коцюбинського у Вінниці.

Відео дня

— Знайомий залишив мені номер телефону, я подзвонила, — продовжує Наталія. — Федір Панчук виявився дуже приємним, відповідальним, багато мені розповідав про живопис і погодився дати уроки. Для цього потрібно було їхати дуже далеко, але я не шкодую і досі їжджу. Щоправда, у більш теплий період. Ми пишемо на вулиці, здебільшого з натури: квіти, верби. Тим більше, у нього дуже гарна садиба, мальовнича. Я дуже багато від нього взяла і дуже рада, що знайшла цю людину. По-перше, він заслужений діяч мистецтв України. І він гарно малює. Його картини незвичайні, не все реалізм, вони передають емоції. І я захотіла навчитися так само.

Наталія каже, Федір Панчук виявився прекрасним педагогом. Він уважний та небайдужий. І дуже хотів передати свої знання. Так Наталія крок за кроком і стала опановувати усі тонкощі живопису. Часто засиджувалася за картинами до пізньої ночі.

— Всі вже сплять, а я вдома вже не бачу, котра година, не розумію нічого, хочу доробити, — розповідає Наталія. — Настільки занурююся в це, що вже сама не бачу картину. Вранці встаю — нормально. Бачу, що недарма це все. Розумію, що тільки в праці ти можеш чогось досягнути. Як казав наш козятинський художник Віктор Кльоц, ніхто не намалює спочатку шедевр. Я бачила з самого початку свої недосконалості. І знаю, що мені й зараз є до чого йти, ще можна далі розвиватися. Але я не зупиняюся, мені цікаво.

На своїх картинах Наталія часто зображає природу: берег річки, осінній парк, вулики серед макового поля на околиці села. А найбільше на її полотнах квітів. Живопис допомагає жінці не лише висловлювати свої емоції. Зараз це ще й спосіб пережити складні часи.

— Коли я малюю, я забуваю про війну, — каже Наталія зі сльозами на очах. — Забуваю про все зло світу. Я хочу побачити гармонію і передати її. Побачити гармонію в букеті, в калині, у розфарбованому будинку. Хочеться це передати і залишити людям, щоб вони бачили.

Сонячні барви

Днями Наталія Юхимець відкрила першу в своєму житті персональну виставку. Роботи художниці представили у Міському будинку культури.

— Я ніколи такого не робила, не прагнула до цього, але з часом я зрозуміла, що творчістю треба ділитися. По-перше, у мене вже повна хата картин, — сміється Наталія. — Вже немає куди їх подіти. Вони складені в різних кімнатах, я вже їх дарувала знайомим, але зрозуміла, що це така собі справа. По-перше, картина може не підходити по інтер’єру чи може не сподобатися. По-друге, для художника важливе визнання хоча б кількох людей. Тоді ти духом піднімаєшся і знову хочеться творити. Бо інколи, коли нікому не цікаво і ти ні з ким не ділишся, починаєш думати, а навіщо це все. Але це найбільше потрібно мені — виражати свої емоції. Якщо ще комусь робота сподобається — це взагалі щастя.

Чотирнадцять живописних полотен художниці експонували у фойє будинку культури. Це — пейзажі та натюрморти. Усі роботи — теплі та барвисті. Тож і виставку назвали «Сонячні барви».

— Барви — це те, що допомагає нам вижити у важкі часи, — каже ведуча заходу Наталія Баштова. — У складні часи дуже добре видно світлих людей. Саме світлі люди зараз стоять на передовій, світлі люди допомагають у волонтерстві. Світлі люди своїм мистецтвом, своїм талантом допомагають жити іншим, надихають, допомагають іншим створювати те, що запалює серця. Наталія Юхимець — дивовижна жінка, яка своєю творчістю запалює серця інших.

Підтримати Наталію Юхимець прийшли її найдорожчі люди — чоловік Олег та донька Руслана. Вони підготували для неї особливий подарунок — заспівали пісні. Це було надзвичайно душевно.

Виступили на відкритті також дует «Співочі серця» (керівник Тетяна Коломієць) та Анна Голодна.

На відкриття завітали друзі та знайомі родини Юхимець.

Серед них — козятинський художник Віктор Кльоц. Він — один із тих, хто бачив перші роботи Наталії, які вона створила ще вісім років тому.

— Мені навіть не віриться, що пройшло вже вісім років, — каже Кльоц. — Наталя тоді навіть не знала, що це за пристрій, який художники на руці тримають. Дошка, як всі казали. Я подарував їй свою золоту палітру, яка зі мною їздила по багатьох містах. Великих повчань я тоді не давав, але дав настанову. Сказав: «Вдома є все: квіти є, дерева ростуть, працюй з натури».

— Ви маєте велику місію, — звернулася до Наталії Юхимець начальник відділу культури Світлана Рибінська. — Ви належите до спільноти лікарів суспільства: викорінюєте негатив, який звалюється на наші плечі. Це процес дуже тонкий і дуже тривалий. Але кожен здатен щось змінити.