Малює пейзажі рідного Козятина і веселих козаків

• Водокачка, талимонівський лебідь і Труханів острів, що в столиці — це далеко неповний перелік краєвидів, які можна побачити на полотнах художника Геннадія Мацка.
• Писати картини він почав після сорока років, а нині живе на два міста і продовжує дивувати своєю творчістю.
• Знайомимо вас із нашим талановитим земляком

Геннадій Мацко — надзвичайно скромна людина. Кожен, хто взяв до рук пензля — той вже художник, — вважає митець. Зараз у його творчому доробку десятки реалістичних пейзажів, натюрмортів, картин у гротескному стилі і навіть оголеної натури, та, як сам каже, до сорока років він був далекий від живопису.

Геннадій — не корінний козятинчанин. Народився він у старовинному місті Острог, що на Рівненщині. У Козятині в майбутнього художника жили дідусь із бабусею. Він часто приїздив до них на гостини, а в десять років переїхав сюди.

— Мені баба подобалася, — розповідає Геннадій Мацко. — Вона мене любила, я її любив. Жила біля третьої школи. У школу третю я ходив, закінчив її. На Талимонівці стадіон, а де забор стадіона — колись польова дорога була. А там було жито, посьолка ще не було, я пам’ятаю, корову бабину пас. Я Козятин ще пам’ятаю зовсім іншим.

Пізніше життєва стежка привела митця до столиці. У 70-их роках він вступив до Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, на той час це був художньо-промисловий технікум.

— Фактично це був як інститут, — згадує Мацко. — П’ять років ми зранку починали з натюрморта і закінчували голою натурою. Там вишкіл такий був! Уявіть, чотири години до обіда п’ять років малюнок — живопис — малюнок — живопис. Можна мавпу навчити і мавпа буде малювати не гірше, ніж я.

«Ліпив з нас художників»

Перші проби пензля Геннадій зробив ще в ранньому дитинстві, коли жив на Рівненщині. Як і багато інших дітей, він відвідував гуртки. Каже, всі хлопці хотіли записатися на авіамоделювання. На тому гуртку був один планер, на якому навіть літати можна було. Це була прерогатива старшокласників. Молодші вихованці запускали на моторах літальні апарати значно менших габаритів.

Бажаючих ходити на авіамоделювання було так багато, що викладач поставив умову: хочете робити літаки — запишіться на живопис. Тож хлопцям не залишалося нічого іншого, як спробувати себе в ролі художників.

— Так я і почав малювати, — розповідає митець — Ще декілька було таких товаришів, які полюбили це діло. Ми навіть влаштовували змагання. Тоді продавалися листівки із ілюстраціями з мультфільмів. Було так — якийсь мультфільм вийшов і випускали по ньому листівки. Ми з них аквареллю робили копії. І змагання у нас були — в кого краще вийде.

Потім Геннадій малювання закинув. Знову взяти до рук пензля його надихнув козятинський художник Анатолій Голубовський. Багато років він працював у залізничному клубі. Пройшов Другу світову війну. У той період потрапив до Румунської академії, де протягом трьох років відвідував заняття у якості вільного слухача. Там і навчився писати картини.

— Анатолій Іванович Голубовський вирішив мою долю, — продовжує Геннадій. — Це людина талановита, але ніхто про нього не знає, а він талановитіший і за мене, і за багатьох інших. У нього такий малюнок був — найзнаменитіші художники поруч із ним не стояли. У залізничному клубі він студію вів і всі, хто в нього вчився, мають дипломи художні. Він грошей не брав, все було на аматорських засадах. Він з нас ліпив художників. Ще й так цікаво, коли ми вже були доросліші, малювали натюрморт — вино, копчений оселедець і редька. Намалювали, тоді випили і з’їли.

Все почалося з котів

Після закінчення академії Геннадій Мацко залишився у Києві. Зустрів свою кохану Аллу, одружився. Згодом у подружжя народилися хлопчик і дівчинка. П’ятнадцять років Геннадій з Аллою жили на зйомних квартирах, у 92-му отримали своє житло. До того часу Геннадій вже об’їздив всю Україну і Молдову — він займався розписом храмів.

Багато років наш земляк пропрацював у сфері декоративно-монументального мистецтва. Одну з його робіт у цьому напрямку можна побачити навіть у Козятині. Це керамічний рельєф «Історія розвитку залізничного транспорту» у старій будівлі училища, де нині гуртожиток.

— Потім, коли рухнув СРСР, ми залишилися безробітними, — розповідає Мацко. — Довелося виходити на Андріївський узвіз. А там так: я на свій смак роблю, а там треба вивчати смак публіки. Своє щось, але хороше зробиш — воно нікому не потрібне. Більше всього коти йшли в гротескному стилі. Хап-хап і розбирали, як пиріжки розходилися. Прийшли люди, кажуть: «Ми в покер граємо, зробіть, що коти в покер грають». Або прийшов лікар, я малюю два кота, які несуть хворого, а він з пляшкою.

Так Геннадій і почав писати картини. Спершу це були жартівливі зображення котів, потім — натюрморти і пейзажі. Останні виходять настільки реалістичними і динамічними, що здається, наче зображення зимового лісу по справжньому припорошує сніг, а на картині, де дівчина крокує з парасолькою крізь зливу, капають справжні краплі дощу.

Зараз художник живе і творить одразу у двох містах — і в Києві, і в Козятині, де пройшло його дитинство.

— Мені по спадщині дісталася хата, — додає Геннадій Мацко. — Хочемо її продати, але ніхто не хоче купляти, а лишити її, щоб знесли за один день не хочеться. Тому доводиться так: то жінка пів року, то я тут. Уже ми на пенсії обидвоє.

Картини, що розповідають історії

Роботи Геннадія Мацка можна побачити у Музеї історії міста, де у п’ятницю, 7 жовтня відбулося відкриття персональної виставки під назвою «Моє натхнення». Це вже вдруге митець демонструє свої полотна у Козятині. Серед картин, представлених цього разу — мальовничий берег Водокачки, порослий довгокосими вербами, Талимонівський лебідь, якого художник побачив на одному зі ставків на тій стороні, Труханів острів, де Геннадій полюбляв рибалити з сином, одинока лавка в темряві нічного зимового парку, яка видніється з вікна квартири в Києві, осінній ліс, що зачаровує теплотою барв, коти у гротескному стилі та козаки, що надривають животи від реготу. Всі ці роботи художник створив за три роки.

— Геннадій Мацко — дивовижна людина, — каже Лілія Макаревич, директор Музею історії міста. — Він скромний, інтелігентний, нагадує мені шляхетних людей минулого століття. Це люди, які завжди ввічливі, тихенько творять і дарують радість і насолоду. Коли ми відкривали першу виставку у 2012 році, ми познайомилися ближче з його творчістю. А зараз настав час, коли пан Геннадій сам завітав до музею і сказав, що має нові роботи, які представляє сьогодні нашим козятинчанам.

На відкриття виставки завітала племінниця художника Тетяна, а також козятинські митці. Вони ділилися своїми враженнями.

— Сьогодні на виставці я побачила частинку вашої душі, — каже Тетяна Куліш. — Коли художник створює роботу, він туди вкладє свою енергію і навіть коли художника потім не стає на землі, в картині залишається частинка його енергії. Часто інші люди можуть дивитися і відчувати. Ця енергія жива, вона нікуди не зникає. Вона є в ваших роботах. Мені, наприклад, дуже сподобалася Водокачка. Коли я була маленькою, приходила з батьком на цю Водокачку. Ці дерева, шати. Ви дуже гарно це все передали.

— Зазвичай люди бачать фарби, різноманіття образів, а я ваші картини ніби чую, — каже Олена Слободянюк. — Ти дивишся на них і ніби чуєш той сніг, який падає взимку, восени — той дощ. Ти чуєш навіть, як падає золоте листя в променях сонця, чи глибину води, яку ви хотіли відобразити в своїх картинах. Ваші картини промовляють до глядачів. Вони розповідають історії.

— Я як музикант одразу кинула оком, чим ці картини можна озвучити і я в захваті від того, що практично кожну роботу можна озвучити. Дебюссі «Місячне сяйво», Вівальді «Пори року», Дебюссі «Море». А це може бути Бах, а може бути Вебер, — каже Оксана Тихомирова і показує на зображення Ісуса. — Картина одночасно апелює в транчасовий простір, може бути і сучасна, і епічна. Це народна пісня «Ой, вербиченько». А коти — це Россіні. У нього є чудовий «Дует кішок», вони просяться на озвучку саме цієї картини. Цей український сарказм — це Гулак-Артемовський «Запорожець за Дунаєм». Практично кожна картина звучить як пісня і звучить не суто тільки плескотінням дощу, шелестом листя. Вона має цілком музичне звучання. Мабуть, тільки дуже талановита людина може таке зробити.

Не лише помилуватися, а й купити

Позаяк захід відбувся напередодні Дня художника, який цьогоріч припав на 9 жовтня, Геннадія Мацка та інших майстрів пензля, які прийшли на відкриття виставки, привітали зі святом.

Експозиція «Моє натхнення» діятиме у Музеї історії міста впродовж місяця, до 30 жовтня. Тож ви маєте можливість на власні очі побачити красу робіт художника. І не просто побачити, а й придбати — усі полотна, представлені на виставці, продаються.

Музей розташований на вулиці Грушевського, 15. Працює з понеділка до п’ятниці з 9:00 до 18:00.

 

Читайте також:

У Білопільському Музеї Хліба знімали відеоролик для участі у конкурсі «Українська паляниця»

Малювали на торбинках, щоб допомогти нашим військовим

Картину-пазл Козятина створили художники

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.