Козятинчанки і переселенки створили своїх Берегинь

• Благодійний майстер-клас, на якому жінок вчили мотати мотанки, відбувся у Козятині.
• Тонкощами цього виду традиційного мистецтва поділилася Наталія Баштова, яка не лише показала, як робити ляльку, а й розповіла чимало цікавинок.
• Чому наші пращури робили спідниці із защипами, чому чорний колір символізував не траур, а достаток і для чого в ляльку клали шматочок деревини — про це і не тільки дізналися учасниці майстер-класу

У п’ятницю, 20 вересня в приміщенні «Центру надання соціальних послуг» влаштували благодійний майстер-клас «Мотанка — оберіг душі». Спробувати мотати мотанку і познайомитися з цим видом традиційного українського мистецтва прийшли козятинчанки та переселенки. Серед них — Юлія Фещенко. До повномасштабного вторгнення жінка мешкала у Слов’янську, що на Донеччині. Переїхала до нашого міста разом із батьками.

— Ми в Козятині вже третій рік, — розповідає Юлія. — Потрапили сюди випадково. Спочатку приїхали до Вінниці, шукали, де зупинитися, бо у нас ні родичів, нікого не було і нам запропонували гуртожиток залізничного училища. Ми приїхали до Козятина, поселилися в гуртожиток і так тут і живемо. Тут у мене навіть робота була, але зараз вже немає. Я працювала у гуманітарній організації, вона на жаль, вже закрилася.

— Чи плануєте ви повертатися додому? — запитуємо Юлію.

— Хотілося б, але вже розумію, що це нереально, — відповідає наша співрозмовниця. — Зараз лінія фронту все ближче і ближче. Чесно кажучи, не знаю, чи повернуся додому навіть після перемоги. Я вже замислилася над тим, що залишитися у Козятині. Єдине, що поки з роботою не дуже.

На столах перед учасницями майстер-класу клаптики тканини різних розмірів, ножиці, нитки та вата. Це — база для того, щоб створити найпростішу ляльку. Але мотатимуть жінки сьогодні ляльку не звичайну, а велику, яка може стояти на підставці. Навчить цьому Наталія Баштова, кервник гуртка «Берегиня» Центру дитячої та юнацької творчості.

Перший етап — змотати голову. Його роблять з квадратного шматка полотна і вати. Хоча раніше для того, щоб надати голові чи тулубу форми, використовували зовсім інші матеріали.

— Раніше в мотанку вмотували старий одяг, — розповідає учасницям майстер-класу Наталія Баштова. — Тканина була дуже цінна, тому берегли кожен клаптик. А лялечку, яка робилася на здоров’я, взагалі мотали зі старих, зношених речей дитинки і клали під подушечку. Коли дитинка хоча б трішки видужувала, ляльку одразу спалювали, вірячи, що хвороба перейшла на мотанку. Але для оберегових ляльок використовували залишки не зношеної тканини чи полотна і вмотували їх у ляльку. На нашу компанію треба було б брати декілька простирадл, тому ми з вами покладемо вату. Це пришвидшить нашу роботу.

Жінки мотають спершу голову, потім — тулуб, в основі якого чималий згорток вати, а тоді приєднують голову до тулуба. Усе за допомогою звичайної нитки, але частини між собою не зшиваються, а примотуються. Щоб вони трималися міцно, є один секрет — робиш два мотки і підтягуєш.

— В середину ляльки-мотанки раніше вкладали шматочки деревини, — ділиться майстриня. —  Якщо потрібно було дівчині бути гарною, клали шматочок калини. Коли потрібно було енергії взяти — берези. Коли оберіг робили, брали шматочок тополі. 

За тим жінки змотують долоньки, а з тканини з візерунками роблять рукава сорочки. Майстриня розповідає секрет, як зробити рукав так, щоб не зшивати — скласти клаптик тканини вдвоє, із одного краю зібрати зужмиком і замотати.

— Вишивка відрізнялася у різних регіонах, — продовжує Баштова. — Навіть у різних селах, які були поруч, вишивка на сорочці відрізнялася. А ще по вишивці на сорочці можна було зрозуміти з багатої сім’ї дівчина, чи з бідної, скільки землі за неї дають у посаг, скільки дівчат у роду.

Коли руки зроблені, саме час ляльку одягнути. Учасниці майстер-класу обирають собі клаптики кольорової тканини, відміряють необхідну довжину і роблять для своїх лялечок спідниці.

— У нашому регіоні був такий різновид спідниці, який називається запаска, — розповідає ще одну цікавинку майстриня. — Це шматок тканини, якою огорталися довкола талії, або два шматки тканини. Наші предки виготовляли тканину власноруч, тому вона була надцінною. Щоб створити тканину, треба було виростити льон, обжати. Його замочували у воді на тиждень, потім декілька разів на дерниці обробляли, щоб були волокна, вичісували на чесалках. Це була важка для рук робота, тому кожен сантиметр тканини був важливий і використовували її дуже економно. Часто ми бачили, що на давніх спідницях було багато стрічок нашито. Це були не лише прикраси. Коли робили дівчині спідницю, на тканині робили защипи — підкладали тканину у декількох місцях, щоб вкоротити довжину. Коли дівчина трохи підростала, один защип відпускали і чіпляли стрічку. Потім відпускали ще і знову чіпляли стрічку.

Спідницю учасниці майстер-класу примотують ляльці до талії, а тоді зі шматка цупкої  тканини роблять для своїх Берегинь жупан — ще один елемент традиційного одягу. Ппотім примотують поверх спідниці ще й фартушок і прикрашають стрічкою.

— На Поділлі ще був елемент одягу, який називався нагрудник, — розповідає Наталія Баштова. — Він схожий на фартух, але створювався з цільного шматка тканини, хоча його було б вигідніше робити з двох шматків. Він теж мав оберегове значення. Нагрудник одягали жінки, які носять дитину і годують груддю. Ці частини тіла прикривалися суцільною тканиною.

Останній етап — зачіска. Для волосся беруть звичайну пряжу, якою користуємося, щоб в’язати шарфи та кофтинки. А поверх довгих косей одягають ще й віночок зі штучних квітів, який прикрашають різнокольоровими стрічками. І тут учасниці майстер-класу дають волю своїй фантазії, адже кожна робить свій вінок, самостійно підбираючи і квітки, і стрічки.

— Кожен колір має своє значення, — каже майстриня. — До речі, чорний колір на Поділлі в давнину не був траурним. Це був колір багатства. Тому що для того, щоб пофарбувати тканину в чорний, треба було вимочити її в різних відварах, поєднувати різні кольори. Тому чорний одяг вважався дорогим. Чорний колір був кольором багатства, родючості і статусності. Чорний часто зустрічається і на вишивці Вінниччини. Є орнамент, який називається квітчення. Це коли червона квітка обрамлена чорним кольором. Така вишивка означала, що вишивальниця мала достаток.

За півтори години учасниці майстер-класу впоралися із завданням — кожна створила свою Берегиню. І хоча починали з однакових клаптиків білої тканини, у кожної вийшла своя, неповторна мотанка.

— Я не дуже велика рукодільниця, — ділиться враженнями Лілія Сушко, учасниця майстер-класу. — Йшла сюди і думала: «Господи, та що ж у мене вийде?!» Чесно кажучи, я сама вражена.

— Я на такому заході перший раз і мені дуже сподобалося, — каже Юлія Фещенко. — Це дуже заспокоює. Хоча я коли прийшла, у мене дуже боліла голова. Але навіть головний біль минув. Це дуже цікаво.

 

Читайте також:

Відома козятиська вишивальниця показала автентичні рушники

У Козятині розгорнули теплий прапор, який увійде до Книги Рекордів України

«Стоп! Знято!» Самгородчани зафільмували традиції жниварського обряду

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.