Козятинчанка розписує криниці на Хмельниччині

• «Відродимо яскравими барвами сільську криницю», — закликає усіх козятинчанка Ліна Мислявчук.

• Жінка власноруч розмальовує криниці за мотивами Самчиківського розпису — старовинної української техніки, подібної до Петриківського розпису.

• Красу вона створює в одному з сіл Хмельницької області

Птахи і тварини серед барвистих квітів, зеленоока українка, уквітчана ошатним вінком, жовто-блакитний тризуб, по обидва боки від якого написи ЗСУ — це малюнки, які прикрашають криниці в одному з сіл Хмельницької області. Днями Ліна Мислявчук опублікувала фотографії своїх робіт на сторінці у Фейсбук.

«Відродимо яскравими фарбами сільську криницю. Українські села втрачають свої водні ресурси, багато криниць стоять пусті та забуті. Хочу закликати панство до оздоблення наших джерел малюнком. Може таким чином водичка повернеться. Малюємо Україну разом! Готуємось до Перемоги!» — написала наша землячка.

Ліна малює з дитинства. Свого часу закінчила художню школу. А тепер жінці прийшла ідея розписувати криниці. Різні тони зеленого, блакитного, рожевого, червоного, жовтого та фіолетового використовує козятинчанка у своїх малюнках. Так звичайна побілена сільська криниця перетворюється на справжній артоб’єкт.























— У селах Хмельницької області на вулицях багато криниць, які належать громаді і не є приватними, — розповідає Ліна. — Багато з них пусті та занедбані, тому прийшла ідея оновити усі такі кринички. Я малюю акрилом за мотивами Самчиківського розпису. Цей розпис виник у селі Самчики Хмельницької області, тому я надихалась красою митців, які відроджують такий яскравий та автентичний розпис. Звичайно, я ще не малюю ним, цьому треба навчатись не один місяць, тому трохи своєї уяви — і вийшло, як вийшло.

Що таке Петриківський розпис — ви точно чули на шкільних уроках із образотворчого мистецтва. Натомість Самчиківський розпис, хоч і не менш унікальний, але не такий відомий. Він виник на рубежі 19-20 століть. Тоді орнаментом та візерунками розписували сільські хати. І робили це не лише для того, щоб було красиво. Кожне зображення виконувало на додачу функцію оберегу. А ще допомагало поєднати серця — неодружені хлопці придивлялися до малюнків на тих хатах, де жили незаміжні дівчата, тому що зображення на стінах були показником того, що дівчина — хороша господиня.

Ближче до середини минулого століття традиція розписувати хати Самчиківським розписом зійшла нанівець. Відроджувати автентичне українське мистецтво у 60-их почав етнограф Олександр Пажимський. В одній із книжок Олени Пчілки він прочитав, що на Волині була традиція розписувати білі хати кольоровим орнаментом і почав разом із однодумцями шукати зразки такого розпису на Хмельниччині. Один із будинків у Самчиках, що в колишньому Старокостянтинівському районі, був весь розписаний такими малюнками, але вони вицвіли з плином часу.

У 2016 році в Україні було лише чотири майстри Самчиківського розпису. Саме тоді цей вид мистецтва отримав друге життя. Організація «Uamaze» поставила собі за мету відродити Самчиківський розпис. У рамках кампанії організовували майстер-класи та тури до Самчиків, аби ближче познайомити усіх охочих із культурою села. Орнаментами стали прикрашати житлові будинки, автобусні зупинки, паркани, школи, приміщення сільських рад. І лише у 2019-му Самчиківський розпис включили до нематеріальної культурної спадщини України.

Читайте також:

На культурно-мистецьких акціях в підтримку ЗСУ глухівчани зібрали понад 20 тисяч гривень

Богдан Бенюк на нашому вокзалі — у Козятині знову знімали кіно

У козятинський музей принесли камені з відбитками молюсків, які існували ще у Юрський період

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.