До Козятина приїхав Тарас Прохасько, якого читають в Німеччині, Польщі і Канаді

Олена Удвуд

Днями у бібліотеці відбулася зустріч із автором книг, лауреатом Шевченківської премії Тарасом Прохасько.
Захід організувала українська філія американської громадської організації «PEN».
Говорили про творчість, перший день війни і рецепт, який допоможе об’єднати суспільство

«PEN Ukraine» — українська філія культурної і правозахисної громадської організації Сполучених Штатів Америки. Один із її проектів — «Мереживо. Літературні читання українськими містечками». У його рамках у невеликих містах різних куточків нашої країни влаштовують зустрічі із відомими вітчизняними письменниками. Цьогоріч «Мереживо» вже побувало на Закарпатті, Тернопільщині, Львівщині, Хмельниччині, а тепер завітало на Вінниччину. Громадська організація влаштувала літературну зустріч із Тарасом Прохасько у Козятині. До нас також планувала приїхати Ірина Славінська, втім за станом здоров’я вона не змогла долучитися.

— Я рідко вживаю слово відомий, але тут цей прикметник звучить коректно, тому що Тарас Прохасько — це справді відомий письменник в Україні, журналіст, перекладач, але перш за все есеїст. І саме завдяки своїм есеям, які Тарас пише, як дихає, він отримав визнання і в Україні, і за кордоном, — представила гостя Марія Титаренко, модераторка заходу.

Твори Тараса Прохасько перекладають англійською, німецькою та польською мовами. Два роки тому за свою збірку «Так, але» письменник отримав Шевченківську премію — найвищу в Україні нагороду в галузі культури та мистецтва. Попри це, Тарас Прохасько надзвичайно скромний. Себе називає людиною, яка з одного боку далека від літератури, а з іншого — постійно про літературу думає, а до своїх творів ставиться без особливого пафосу.

Відео дня

Свій день у Козятині Тарас Прохасько почав із того, що працював над текстом для авторської колонки для видання «Збруч». Щочетверга письменник готує публікацію для цього ЗМІ. І саме у четвер, 15 вересня він приїхав до нашого міста.

— Я давно так не відпочивав, як сьогодні в поїзді, — каже письменник гостям заходу перед початком зустрічі.

За фахом Тарас — ботанік. Має профільну освіту і навіть працював у цій сфері. Втім ще змалечку мріяв стати письменником.

— У нас вважалося, що бути радянським журналістом або радянським письменником, чи істориком — це піти служити ідеології, — розповідає Прохасько. — Хоча це вже був кінець тих часів. І не зважаючи на те, що після олімпіад я мав право полегшеного вступу на журналістику, я пішов на біологію. Я завжди любив природу, а крім того я знаю — для того, щоби добре орієнтуватися в світі, досить вивчити базу однієї фундаментальної науки. Радий, що встиг попрацювати біологом, я працював в Інституті Карпатського лісу. Потім були дуже тяжкі часи, вся наука на початку 90-их перестала фінансуватися, а в мене було двоє маленьких дітей і я мусив заробляти на життя і я став популярним барменом. Я радий, що вже немає трудових книжок, тоді ще бари записували і з цим я пішов працювати в школу вчителем. Директор подивився мою історію, запитав, чи я маю досвід роботи з дітьми. Я сказав: «Так». І тепер після тої барної історії в мене був запис «вчитель біології такої-то середньої школи».

Першу свою книжку Тарас Прохасько видав у 1998 році. Вона має назву «Перші дні Анни». Із нею письменник завітав до Козятина. Зараз у творчому доробку автора 15 книг.

— Як перекроїла твою дійсність війна? — запитала модераторка заходу Марія Титаренко.

— Війна почалася з Івано-Франківська, грубо кажучи, з мого рідного міста, — відповідає Тарас Прохасько. — До початку вторгнення були перші удари по аеродрому франківському. То був четвер, 24 лютого. Це припадає на мій час написання колонки для того журналу електронного, на який я працюю кілька років. Коли почалася ця вся річ, я зробив вибір і цей вибір на мене впливає дотепер. Я зрозумів, що нічого я тепер не зроблю іншого, але є четвер, є інтернет-видання і є моя черга цей день наповнити. Я написав в перший день війни колонку, бо я тоді вважав, що як би там не було, але є такі речі, які повинні тривати, повинно це бути і не перериватися, чи мені тяжко, чи хвилююся, треба робити те, в чому є сенс. Людина живе своїм життям, але є більше життя, є історія, тривання історії і певних історичних процесів. Людина потрапляє в ті історичні процеси і найважливіше для того, щоби себе добре і впевнено почувати — не розділяти своє життя і плин історії.

— Нам всім жити в цій країні і є частина населення, яка по той бік. Чи є у вас і ваших колег по перу літературна голка з міцною літературною ниткою, яка має зшивати це суспільство, тому що воно все одно розколоте? — запитала гостя заходу Алла.

— Якщо говорити про рецепт, щоб щось робити, то немає іншого рецепту окрім цінування людини, — відповідає Прохасько. — І мікрорецепт — це те, що україномовні повинні мати, як то не дивно звучить, абсолютний захист держави. Українська мова повинна бути безсумнівно державною і жодні меншини не гнітити, не переслідувати, але вся ця країна в тому аспекті повинна чітко дотримуватися української ідентичності. Тому що більше українцям немає де жити в світі в країні, яка б називалася Україною.

— Звідки ви берете енергію для творчості? В природі, дітях, побуті? — прозвучало ще одне питання із залу.

— Я підозрюю, що значною мірою це вроджене щось, — відповів письменник. — Швидкість обміну речовин у організмі страшенно впливає на те, як людина себе поводить, як вона себе почуває. Щось видно в мене є таке. А крім того то практика. Якщо вже щось робиш, то треба робити це завжди і регулярно. Як сніданок — то сніданок. І треба їх зробити тисячі за своє життя і він кожен неповторний. Так само зі словами і всім іншим. Усвідомлена практика страшенно важлива.

Під час зустрічі оголосили повітряну тривогу, тож довелося спускатися в укриття, де розмова продовжилася. Наостанок Тарас Прохасько передав до фондів козятинської бібліотеки свої книги, а письменнику подарували ляльку-мотанку, яку виготовила майстриня Наталія Баштова.