Рішення про ліквідацію Січі прийняли 23 квітня 1775 року на раді при імператорському дворі. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням російського генерала сербського походження Петра Текелія, які поверталися з османського походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій. На Січі в той час перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни роз’їхалась по паланках і зимівниках. Під командуванням Петра Текелія перебували значні сили: піхотні та донські козачі полки і регулярна кіннота, посилена гусарськими пікінерськими ескадронами. Петро Текелія оголосив імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. Січове товариство через нерівні сили здалося переможцям. Всі розуміли, що опір кількох тисяч оточених запорожців буде марним, а прорив інших козацьких військ до оточеної Січі був майже неможливим в силу багатьох причин. Серед цих причин і велика чисельність російського війська і те що майже вся козацька старшина перебувала на Січі. В результаті цього козаки, які не були в оточенні залишилися без командування.
На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським. Лунали запеклі суперечки у намаганні знайти вихід з ситуації, в якій опинилося Запорізьке козацтво. Рада вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. Крім того, козаки побоювалися в разі опору кривавої помсти козацьким сім’ям. На Січі ще були старі козаки, які пам’ятали події 1709 року. Тоді Петро I провів жорстоку каральну експедицію на Україну. В тому числі він ініціював батуринську різанину, яка стала розв’язкою тих жахливих подій. Запорозькі козаки брали участь в багатьох походах Російської армії і були свідками жорстокості російських військ при штурмах ворожих поселень.
16 червня 1775 року російські війська повністю зруйнували Січ. Все майно та козацькі архіви вивезли до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. В знищені Січі прийняли активну участь донські козаки. Вони не знали жодного жалю до домівки їх українських “побратимів”.
