«В квартирі я тільки ночую, а на дачі я — живу»

• Козятинчанка Надія Клірішенко 5-го лютого відзначила 80-річний ювілей. В цей день вона отримала вітання від доньки Галини, від рідних і близьких, від колег по роботі. А ще від територіального центру обслуговування, міської ради та  ради ветеранів. Наша розповідь. як то було.

Після того, як міська рада відновила роботу квартальних комітетів, вітати людей поважного віку з ювілейними датами у раді ветеранів довірили саме головам квартальних комітетів. Таку ідею підтримують ювіляри і кажуть, що це правильне рішення. Адже, почувши голос знайомої людини, вони не бояться відчинити двері. А зустрівши гостей біля дверей, ювіляри чекають якоїсь радісної звістки. Так було при зустрічі Надії Мефодіївни з головою квартального комітету Надією Лобозінською.

Після щирих обіймів і привітань з ювілеєм Надія Мефодіївна стала розповідати про своє життя-буття і свій трудовий шлях.

Народилася вона у багатодітній дружній родині. Здобувши шкільну освіту, пішла працювати, а керівництво підприємства по достоїнству оцінювали її працю матеріальними заохоченнями. Можливо, Надія Клірішенка на своїй посаді працювала б і далі. Та з нею сталася біда —  потрапила у аварію. Керівництво підприємства оцінило щоб не втратити відповідального працівника, запропонувало їй навчитися бухгалтерській справі. Так вона на новій посаді пропрацювала до виходу на пенсію.

Кажуть, що в житті, як на довгій ниві. Були у ювілярки періоди радості і часи смутку. Вони з чоловіком виростили і виховали двоє хороших дітей. Дочка Галина працює педагором недалеко від Києва. Влітку провідує матір дуже часто, а зараз добратися їй з Вишневого по засніженій дорозі не так просто. Надія Мефодіївна сама просить дочку, щоб вона не виривалася в дорогу. 

— Є у мене соціальний працівник Наташа, дуже добра, мила людина, що мені треба — вона все принесе, — каже ювілярка . 

Найболючіша тема для пані Надії — втрата сина і чоловіка. Їх згадати без сліз вона не може.

Найкраща пора у ювілярки — весна і літо. Це період коли вона зранку до пізнього вечора на дачі. 

— Я люблю доглядати за кущами смородини, малиною, а найбільша моя слабкість — це квіти. Додому приходжу, тільки щоб переночувати. Ранком —  знов на дачу. До розмови відключається голова квартального комітету.

— Надія Мефодіївна в літах та дача у неї, що молоді можуть позаздрити. Без перебільшення:  дача має дуже гарний вигляд, а квіти — то для неї дійсно все. Надія Мефодіївна перебила пані Надію:

— Чого я дуже не хотіла — це своїх цих 80.

— Так ви радіти повинні, що у 80 ви за станом здоров’я на 80 не виглядаєте.

— Ні, Надя, ноги мене болять, не те вже здоров’я, — каже господиня. 

— Не видумуйте, скоро весна. За квітами на дачі хто буде доглядати?

 — Я хто ж іще?

Пані Надія знає ювілярку ще з часів, коли вони разом працювали у ПМК 9. Тож стосунки у них, як у близьких людей. Жінки ще раз обнялися і на завершення Надія Лобозінська ювілярці «пригрозила»:

— Не видумуйте, думайте про хороше, інакше буду до вас рідше ходити і тільки по справах. 

Ювілярка на це посміхнулася і запитала, то коли прийдеш?.