«Вони — маленькі обереги». Наталія Мельничук шиє текстильні ляльки

• Минулого року Наталія Мельничук відкрила в собі новий талант: вона шиє текстильні ляльки.
• Кожна деталь зроблена власноруч до найменших дрібниць, а в очах кожної іграшки читається емоція.
• Розповідаємо, із чого почалося захоплення і як козятинчанка навчилася творити таку красу

Наталія Мельничук — творча особистість. Чимало мешканців нашого міста знають її як Бульбашкову фею. Її бульбашкове шоу викликає захват не лише у малечі, а й навіть у дорослих. А нещодавно Наталія почала виготовляти текстильні ляльки.

— Якось було так, що вночі не сплю, гортаю інстаграм і трапляється мені така лялька, — розповідає Наталія Мельничук. — За майстер-клас 400 гривень. І я така: «Це не гроші взагалі». Я купила цей майстер-клас і він у мене лежав дуже довго, до жовтня. Це було відео, на якому показано, що за чим робити: як малювати, як викроювати, зшивати ці всі деталі. В пінтересті подібних є повно, але тут ще й розповідають і майстриня дуже гарно розказувала. Я встигала слухати і робити, мені навіть не потрібно було зупиняти відео. Вона малює і я разом з нею малюю.

Тепер Наталія жартує, що найкращі ідеї спадають на думку саме вночі. Каже, хоч і не художниця, найлегше далося намалювати обличчя. Натомість із тілом ляльки довелося добряче погратися, щоб воно вийшло таким, як має бути.

Маленький секрет

Текстильну ляльку Наталія шиє вручну. Спочатку викроює із тканини усі частини тіла, шиє і набиває холофайбером, при чому доволі туго. Перед тим, як з’єднувати між собою всі деталі, чаклує над головою. Спочатку у ляльки з’являється обличчя: тканину майстриня грунтує клейовим розчином, тоді малює очі, ніс та губи, зверху знову покриває грунтом і закріплює лаком для волосся, аби фарба краще трималася. Потім приміряє, яке більше пасуватиме волосся: темне, світле чи русяве. Майстриня каже, віддає перевагу кучерявому, тому що воно краще виглядає.

Лише після того, як готова голова, усі деталі зшиваються. Руки та ноги у ляльок теж рухаються. Для цього використовується невеличка хитрість, яка виконує роль суглобів. І якщо ви зараз подумали про проволоку, то помилилися, бо для цього достатньо звичайного гудзика.

Одягає свої ляльки Наталія теж самотужки. Образ продумує до найменших дрібниць. Щось — суто власна фантазія, щось піддивляється в інших майстринь.

— Кожна лялька в різному одязі виглядає по-різному. Буває одягаєш одне, дивишся — ні, не те, друге — ні, не те, одягаєш третє — оце твоє. Треба вже починати шити пляжні варіанти, — жартує Наталія. — У моїх ляльок є кофточки, курточки різні. Мені ще в чому щастить — мене багато хто знає, я прийшла до дівчат, які шиють, то мені фатину та інших маленьких шматочків понадавали.

Талант передався від дідуся і прадідуся

Свої ляльки майстриня не лише вдягає, а й взуває Крихітні чобітки на ніжках без перебільшення вражають. Усі виглядають як справжні, але в мініатюрі, навіть підошва як у справжнього взуття.

— Я вам відкрию маленький секрет, — продовжує жінка. — Як кажуть всі наші вміння і таланти передаються через покоління. Мій дід шив взуття і завдяки його вмінню наша родина вижила під час голодомору. А дід мого діда був кравцем, він обшивав непростих людей і коли була революція, він у нас вважався куркулем, його відправили до Сибіру і він звідти прийшов пішки. У нас ні в кого в роду це не передалося, а видно на мені зійшлися і кравець і майстер із пошиття взуття.

Одна за одною і Наталія так захопилася, що у неї тепер ціла колекція ляльок. Кожна з них різна, не лише через різний стиль одягу. Найбільше вражають їхні очі. Вони виглядають настільки красиво, що неможливо відвести погляд. А ще випромінюють емоції, як очі людські.

— Найбільше мені подобається спостерігати за тим, як люди реагують, коли беруть ляльку в руки, — продовжує Наталія. — Ти дивишся їм у вічі і розумієш, що вони згадують своє дитинство. Зазвичай вони потім розказують якусь цікаву історію з дитинства, яка запам’яталася.

Створити таку ляльку зовсім не просто. Це доволі об’ємна робота, яка займає великий проміжок часу. А ще в неї необхідно вкласти чимало енергії.

— Я роблю їх під настрій, — пояснює Наталія Мельничук. — Не можна творити, коли ти в стані агресії, це все робиться тільки під гарний настрій. А ще як вдома немає нікого — взагалі супер. Найменше часу, що я витрачала на пошив ляльки — два дні. У мене вже було обличчя. А так потрібно більше часу, тому що треба, щоб обличчя висохнуло. Взимку простіше — біля батареї поклала і вона сохне, а зараз я робила, то голова сохла добу і не висохнула. Я її феном мала досушувати.

Це — своєрідна терапія

Хоч Наталія і робить ляльки задля власного задоволення, а не на замовлення, декілька іграшок у неї вже придбали. Одна з ляльок навіть поїхала за кордон і тепер нею граються у Польщі. Саме граються — на цьому наголошує майстриня. Тому що вона робить не ті ляльки, які мають стояти на полиці і радувати око, а саме ті, якими можна і треба гратися.

— Перша моя лялька, яку я зробила, її маленька власниця із нею спить, із нею їсть, із нею скрізь ходить, — ділиться Наталія Мельничук. — Я кажу: «Це ж дорога лялька! Як її брати в садочок? Хтось візьме чи потягне». А мама дівчинки каже: «Ні. Вона приходить в садочок, ставить ляльки в окрему шафу, приходить до виховательки і каже: «Я сьогодні прийшла зі своїми дівчатами. Не дай Боже з ними щось станеться, ви будете нести відповідальність за них». Раніше дівчинка спала завжди з мамою, а коли з’явилася лялька, вона вже з мамою не спить. Це її маленький оберіг.

Ляльки Наталії вже побували на виставці у Вінниці. Щоб їх поставити, майстриня придумала спеціальні підставки, які також зробила власноруч із блоків для гри «Дженга» та паличок, на які кріпляться повітряні кульки. Вийшло дуже креативно.

Наталія зізнається — зараз творчості приділяє трохи менше уваги, натомість взимку робота кипіла.

— Взимку я зазвичай виходила десь погуляти, а ввечері приходила додому, це ж квартира, там немає багато роботи. Я включу собі музику, у мене тут увімкнений ліхтарик, бо треба, щоб двері були закриті. Світла немає і я під цією лампою потихеньку собі шила. Я з ними доволі часто розмовляю. Це як своєрідна терапія. Я можу їм щось розказати, бо є такі речі, які я не можу розказати комусь. Мені здається, що як для маленької п’ятирічної дитини така лялька — це маленький оберіг, магія перебирання негативу на себе, — підсумовує Наталія.

 

Читайте також:

«Вимальовує» літери лопатою по снігу. Як козятинчанин створює патріотичні написи на футбольному полі

Козятинчанка експериментує з пастилою

«Все можна знайти тут, було б бажання». Відкрила власну кондитерську

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.