«Все можна знайти тут, було б бажання». Відкрила власну кондитерську

Ми домовилися про зустріч у понеділок у майстерні Тетяни. Щойно я переступила поріг приміщення, мене огорнув аромат, що повернув у дитинство. Колись біля міської ради було кафе «Золушка», де можна було поласувати тортиками, тістечками та морозивом. Там теж пахло так само смачно, як і в кондитерській нашої героїні.

Можливо, ви здивуєтеся, але Тетяна Шведова ніколи не мріяла про те, аби стати підприємцем.

— Закінчувала я торгово-економічний, тому думала бути економістом, бухгалтером, тобто рахувати, але точно не відкривати своє підприємство, — розповідає жінка. — Але сталося так, що пішла у декрет. У декреті залишилася дуже надовго. І на роботу вже не поверталася. До цього я працювала товарознавцем.

Тікали від війни

Сама Тетяна не корінна козятинчанка. Вона народилася у Жмеринському районі, навчалася у Вінниці. Потім вийшла заміж і переїхала до Донецька. А до нас потрапила через військовий конфлікт на сході країни.

— Жили ми під аеропортом, — продовжує підприємиця. — Перший же тиждень ми звідти поїхали. Ми внутрішньо переміщені. Приїхали сюди на два тижні перебути ту ситуацію, яка там зараз.

Проте склалося все так, що залишилися тут. Тим паче, у Козятині мешкає мама Тетяни.

А от цікавитися випічкою жінка почала ще у Донецьку. Поштовхом до цього стала її донечка.

— Було перше її день народження, — ділиться жінка. — Треба було щось гарне зробити. А оскільки я люблю пекти, вирішила спробувати з інтернету знайти щось шикарне, те що я можу. І ми зробили двоярусний торт. Всім дуже сподобалося, усі хвалили. Потім був другий торт, друге день народження, де я вже використала мастику. У нас був 3-D торт-лялька.

Проте навіть тоді Тетяна не думала заробляти на солодощах гроші. Подали ідею сусіди. Порадили пекти торти на замовлення і запропонували почати з них. Так з’явилися перші клієнти. Потім віддала донечку до дитячого садочка. Там дізналися, що жінка пече, і замовлень побільшало.

— Пекла вдома, — продовжує підприємиця. — Це були любительські тортики. Те, що могла, бо на курси ніякі не ходила. Те, що з інтернету могла почерпнути, те і почерпала. Це зараз так на сьогодні з інтернету інформації дуже багато і платної, і безкоштовної. На той момент, коли я починала, були рідко майстер-класи у Донецьку, але коштували вони дорого. Зараз краще тим, що можна все онлайн зробити. Не виходячи з дому ти записуєшся на майстер-клас.

►Це топер для торта. Таким печивом на шпашці можна прикрасити будь-який торт
 

Перший підприємницький досвід

Потім довелося кидати все і переїжджати до Козятина. І звикати до нового місця. На певний час Тетяна про випічку й забула. Тим паче, що на руках була маленька дитина. Проте згодом знову взялася за улюблену справу.

— Оскільки моя мама тут жила, то і я тут певний час жила небагато, — каже жінка. — Тобто, знайомі все одно якісь були. Вони сказали: «Давай нам тортика». Так один, другий. Але оскільки ми жили на зйомних квартирах, то були не ті умови. І духовка не така. Все горіло і у мене було більше витрат, ніж доходів. Але оскільки мені це подобалося, я робила. Хай він навіть згорів, я переробляла.

Тут, у Козятині Тетяна віднайшла нове захоплення — прикрашати печиво. Раніше їй це не дуже подобалося, завжди думала, що великий торт спекти значно легше. Проте коли спробувала малювати на печиві, зрозуміла, що це її відволікає і допомагає забути про буденні проблеми.

— Перед Новим роком я запропонувала своїй знайомій з Горлівки взяти участь у новорічному ярмарку, — згадує наша героїня. — Тут у нас, в Козятині. Ми попросилися, нам дозволили. Це був наш перший підприємницький досвід заробляти кошти. Коли я взяла участь у ярмарку, якась ідея мені зверху сяйнула, що я маю малювати пряники. І намалювала елементарні на новорічну тематику — чобітки, рукавички, хатки. Я зараз як на них дивлюся, мені так смішно. Хоча тоді вони мені здавалися шедеврами.

►«Все тільки тоді починалося і для мене зробити такого Діда мороза — це був шедевр». Одна з перших робіт, яку Тетяна залишила собі на згадку — печиво у формі Діда мороза
 

«Дід мороз мене почув»

Знайома з Горлівки запропонувала Тетяні взяти участь у гранті. Спершу наша героїня скептично поставилася до такої ідеї. Казала, що підприємництво — це не її, що вона від всього цього далека. Проте знайома наполягала і вони разом поїхали на навчання до Вінниці. Там завдяки обласній правозахисній організації «Джерело надії» написала бізнес-план і виграла грант.

— Перший грант був на самозайнятість, — розповідає жінка. — Там не треба було оформляти підприємництво. Це не те, що я там одна прийшла. Там було багато народу, переселенців було багато, а ще атовці. Треба було презентувати свою бізнес-ідею. З усіх презентацій вибрали певну кількість і серед них була я. Кошти невеликі. Там грошима не дають, а ти в бізнес-плані закладаєш обладнання, яке тобі потрібно.

Завдяки гранту Тетяна отримала перше професійне обладнання — духовку, комбайн та аерограф. Це спеціальний девайс, за допомогою якого можна наносити малюнок барвниками. Комбайн, до речі, був новорічним бажанням.

— Діду морозу на Новий рік я написала комбайн, — каже наша героїня із посмішкою. — І якраз після Нового року я отримала грант. Дід мороз мене почув. Хоча ще раніше він теж мене почув і приніс мені скромний міксер.

►Аерограф — пристрій для нанесення малюнків
 

Попри те, що Тетяна вже мала професійне обладнання, вона не планувала відкривати підприємницьку діяльність. Раділа з того, що має хорошу техніку. Бо привезти із собою щось із Донецька не було як.

— Можливості купити щось якісне у нас не було, — каже підприємиця. — Щось скромне ми купили, щоб збивати. Але тут залізна машина з величезним вінчиком. Для мене це був такий кайф! Працювати стала з більшим задоволенням.

Використала можливості

Згодом знайома, яка працює у Вінниці торговим агентом, запропонувала допомогти. Попросила Тетяну напекти печива і сказала, що продаватиме на базарі. Спершу наша героїня вагалася, та все ж погодилася.

— Так воно і почалося, — продовжує жінка. — Я ящик напечу, вона пороздає. Скромно, не великими партіями. Але діло поїхало. Про мене стали більше дізнаватися як про майстриню пряників, стали замовляти набори до дня народження, топери на тортики.

►Для того, аби випікати печиво, майстриня має понад сотню форм

А ще Тетяна Шведова брала участь у ярмарках, які організувала Міжнародна організація з міграції. Цілий рік їздила зі своїми смаколиками до різних куточків України — Житомир, Херсон, Київ, Тернопіль, Сєвєродонецьк. Згодом вирішила взяти участь у другому гранті, більш масштабному.

— Якщо хочеш отримати грант, треба було стати підприємцем. І тут я подумала — а чому б ні? — каже наша героїня. — Такий життєвий пинок дається не щодня. Ми пішли туди, вчилися, за місяць плідного навчання написали серйозний бізнес-план. Не такий, як попередній. Тут фінансова частина була важка. Ці всі бізнес-плани відправляли на Київ, там дивилися, чи твоя бізнес-ідея рентабельна, самоокупна, чи є сенс давати тобі ці кошти. Вирішили, що мені є сенс давати. Це якраз було перед Новим роком.

Крім того, що треба було відкрити підприємницьку діяльність, Тетяні потрібне було приміщення, підлаштоване під виробництво. Таке швидко знайшлося. Чоловік допоміг облаштувати його під кондитерський цех. Для цього довелося позичати гроші. Бо грантові кошти давали лише на обладнання, а витяжки, столи, раковини, вітрини подружжя придбало за свої.

— Дякувати Богові, що світ не без добрих людей, які довіряють, — продовжує Тетяна. — Швидко ми це все організували, отримали грант і 31 грудня ми відкрилися. Це було дуже скромно, звісно, грошей на шикарне відкриття у нас не залишилося.

Було це у 2018 році. Відтак майстерня Тетяни Шведової працює вже дев’ять місяців.

►«Моя дошка пошани». Підприємиця показує свої сертифікати та подяки

Перші труднощі

Часом дуже важко, бо доводиться практично весь час проводити на роботі. Чоловік навіть жартома каже, що треба до кондитерської подушку із ковдрою принести, щоб можна було й спати тут. А ще, буває, доводиться зіштовхуватися з людською недоброзичливістю.

— Дуже важко було спочатку, — зізнається підприємиця. — Коли приходили до нас і казали: «Що це ви відкрили?! Незрозуміло що! Ще й з вашими цінами! Ви тут скоро закриєтеся». Ми казали: «Дякуємо за вашу інформацію, за вашу думку». Але, дякувати Богові, на сьогодні вже 9 місяців як ми тут і не плануємо звідси тікати.

Є й такі, хто вважає, нібито переселенцям все саме до рук іде.

— Дуже часто місцеві кажуть: «Це ж ви переселенці, вам все дають», — продовжує Тетяна. — Я кажу: «Для вас, для звичайного народу теж є гранти. Просто треба їх шукати. Не падає нам нічого з неба». Можливості є, аби тільки вони хотіли. Мені подобається фраза: «Навіщо тобі країна, якщо ти плануєш втечу» (рядок з пісні гурту «Pianoboy» — авт.). Це я про тих, хто рветься на Польщу, Німеччину заробляти гроші. Коли у нас сталася така історія, що нам довелося кинути все і приїхати сюди, була можливість їхати на Росію. Там у чоловіка родичі. Але ми не планували залишати свою рідну країну. Я не в образу кажу, що вони виїжджають. Люди шукають кращої долі, але все можна знайти тут, було б бажання.

►У майстерні є свої обереги. Тут печиво-свинка, виготовлене за дизайном Тетяниної дочки, Їжачок-мандрівник, з яким майстриня об’їздила чи не всю Україну, скрипічний ключ, який подарували ковалі на фестивалі «Гей, соколи!» та лялька-мотанка, яку спеціально для підприємиці зробила одна з учасниць майстер-класу з розпису печива

«Я більше творча натура»

Так методом проб і помилок Тетяна Шведова розвиває свій бізнес. Хоча зізнається, не все виходить з першого разу. Часом доводиться докласти неабияких зусиль і кілька разів переробити роботу, аби вийшло так, як хоче.

— Починаючи пекти пряники, я стільки перевела продуктів, — каже наша героїня. — Я один рецепт зробила. Одне купила борошно, друге, третє. Одне купила масло, друге, третє. Це все на власному досвіді. Це все моя сім’я доїдала. Навіть макарони (французькі тістечка — авт.). Скільки я перевела продукції! А мигдальне борошно 100 грамів коштувало 70 гривень. Навіть тоді, коли я побувала на майстер-класі, я не зробила їх з першого разу. Вдома була одна духовка, тут уже конвектомат. Підстроїтись під все треба. Буває десь трошки білок зайвий додала, уже процес не такий.

Попри усі труднощі жінка впевнено крокує вперед.

— Трошки починаю втягуватися. Все одно я розумію, що я не бізнесмен. Я більше творча натура, — зізнається Тетяна Шведова. — Мені помалювати, пописати, але доводиться з цифрами трошки повозитися. Було б цікаво ще десь повчитися. Ті знання, які даються своїм досвідом, це одне, а хочеться, щоб це швидше доносилося, щоб хтось пояснив певні нюанси. Дякувати Богові, що мені по життю трапляються хороші люди, які і підкажуть, і покажуть, і не бояться ділитися своїм досвідом.

Читайте також:

Мріяв бути залізничником, але почав свою справу
Як переселенка почала власну справу в Козятині
Відвоював і почав готувати піцу

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.