Творчі, сучасні, креативні — вчителі Козятинського опорного ліцею 20+

• Зі святом. Уже цієї неділі в Україні відзначатимемо День вчителя і ми продовжуємо розповідати про молодих педагогів Козятинських навчальних закладів.
• Цього разу знайомимо вас з освітянами 20+ нашого опорного ліцею.
• Заклад омолоджується молодими фахівцями — сучасними, енергійними, сповненими ідей

«Не суворий, але в міру вимогливий»

Олесь Мисюра — вчитель англійської мови. Йому 21, він козятинчанин, випускник цього ж ліцею. Спокійний, врівноважений та перспективний спеціаліст. У опорний ліцей прийшов працювати цього року, після того, як закінчив Вінницький педагогічний університет. Каже, що в родині зі старших поколінь вчителем ніхто не був, але старша сестра пішла на філологію, вчилася в Острозькій академії, а зараз працює вчителем-перекладачем, і саме це надихнуло стати на вчительську стежину і його.  

— У мене теж у школі добре англійська мова виходила, на рівні інших предметів, — розповідає Олесь. — Тож вирішив вчити англійській мові інших. У ліцейному колективі мене сприймають добре, бо пам’ятають мене і я пам’ятаю їх. Зі всіма сконтактував, тут проблем немає. Пригадую свій перший урок. Хвилювання, як такого не було, діти більш-менш тримали дисципліну, наскільки, звісно, вони можуть. Єдине, потрібно було зацікавити учнів 40 хвилин, щоб вони слухали і сприймали матеріал. Але все вийшло.

Олесь викладає англійську мову з п’ятого по восьмий клас і має один другий клас. Каже, що зі старшими трохи легше… Вчитель він не суворий, але в міру вимогливий. 

Якщо говорити про захоплення у вільний від роботи час, то іноді грає з друзями у волейбол. А коли ще вчився в школі, то грав на саксофоні, у футбол, ходив на легку атлетику. 

— Хочеться побажати всім брати від школи хоч якусь базу, — звертається до учнів Олесь. — Думаю, що діти потім зрозуміють це. Не потрібно «забивати» на школу, тут кожен для себе візьме щось корисне, на будь-якому предметі і згодом це знадобиться у житті. 

 

«Перший урок був особливий»

Катерині Завальній 26, вона теж із Козятина. Після школи вступила у Житомирський державний університеті імені Івана Франка. Коли навчалася на вчителя початкових класів, була старостою групи, їздила на пів року за програмою обміну на навчання у Польській педагогічній академії у місті Слупськ. Була також педагогом-організатором у дитячих таборах і в Одесі, і на Закарпатті. А це все безцінний досвід. 

Мама у Катерини медсестра, дві бабусі — швеї, а вона стала вчителем і не випадково. В 11 класі влітку була вожатою у пришкільному таборі. Це й стало поштовхом у виборі майбутньої професії.

— Мені всі казали: і вчителі, і батьки, і родина: «Дітки тебе люблять». А я люблю їх, є контакт, мені легко з ними, — каже Катерина. 

29 грудня Катерина отримала диплом магістра, а вже 31 грудня відвідувала навчальні заклади нашого міста у пошуках роботи. Розповідає, що відразу місця не було.  Згодом отримала пропозицію працювати у ліцеї вихователем групи продовженого дня, потім була асистентом вчителя.

— Для мене було важливо — почати працювати з дітьми, спробувати себе, — говорить Катерина. — І це теж був для мене потужний досвід. Бо «перший раз у перший клас» без досвіду було б страшнувато. Адже одне діло розуміти в теорії, а інше — прийти і почати робити це практично. 

Потім Катерині довірили 1 клас, зараз її учні — вже третьокласники. І так у ліцеї вона вже працює 3,5 року.

— Не вірю, як швидко летить час, — продовжує вчителька. — Пам’ятаю перший урок, він для мене був особливий. Діти, які до мене прийшли, мені здалися всі надзвичайно дорослі. Війна змусила їх подорослішати. Ніколи не забуду ті відчуття… Усі сиділи рівненько, тихо, серйозні такі, відповідальні. І вже третій рік поспіль взаємодія — я також отримую і досвід, і задоволення від спілкування з дітьми, від їхніх допитливих очей і щирих усмішок.

Загалом Катерина — творча особистість. Закінчила курси і у вільний від роботи час займається фотографією, а саме професійною зйомкою. 

— Бажаю діткам побільше креативу, батькам натхнення і сил, а молодим спеціалістам — не боятися і йти до своєї цілі.

«З класом, як найкращі друзі»

Інна Ходацька теж козятинчанка. Їй 25. Спочатку навчалася в третій школі, у 8 класі перейшла у ліцей, який згодом з'єднали з 4 школою. Інна розповіла нам, як стала на вчительську стежину.

— Коли підійшов час вибирати професію, я не знала точно, ким хочу стати, мала різносторонні захоплення, — каже Інна. — Я цікавилася психологією найбільше, це подобалося. І вирішила, що знання, які дає ця спеціальність, потрібні для звичайного життя, тому обрала саме цей напрям.

Вступила у Вінницький педуніверситет. На четвертому курсі перевелася на індивідуальну форму навчання і розпочала свою педагогічну діяльність у Миколаївському ЗНВК з дошкільним відділенням. Була асистентом вихователя, поєднувала це з корекційними заняттями. Пропрацювала два роки у садочку, рік у школі. 

— Миколаївський ЗНВК — те місце, де я набралася досвіду в сфері інклюзивної освіти, спробувала себе в ролі корекційного педагога та знайшла справжніх друзів. Згодом, вирішила змінити місце роботи. 

Інна перейшла до Опорного ліцею, спочатку була асистентом вчителя у третьому класі. А потім розпочала діяльність вчителя початкових класів. Паралельно ще навчається в університеті.  Також не забуває, що вона психолог та продовжує корекційний напрям роботи. Також Інна має хобі у б’юті-сфері, любить подорожувати та вважає, що робити потрібно те, що приносить задоволення. Вона за всебічний розвиток.  Але діти, школа — найголовніше.

— Емоційно я отримую велике насичення, — говорить Інна. — У мене дуже гарний клас. Я просто пишаюся своїми учнями. Так, працюєш багато, але є віддача. У такий непростий час я не знаю, де ще від роботи можна отримувати емоційну насолоду та забувати про все погане, що відбувається навколо нас.

Інна не приховує, що перших два місяці першого класу було важко, але зараз вона зі своїм класом має гарні взаємини. 

— Хочеться побажати батькам вкладати у дітей не тільки фінансовий ресурс, а приділяти більше часу, проводити спільне дозвілля, — каже Інна.  —  Адже діткам потрібна любов, віра в них та підтримка. Я не говорю за свій клас, я працюю з багатьма дітьми, це все з загального досвіду.

«Робота класна. Люблю дітей»

Ще одна молода і креативна вчителька — 22-річна Вікторія Семес. Дівчина народилася в місті Жмеринка. Там навчалася з першого по дев'ятий клас. Потім вступила в Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського. Здобувала освіту за спеціальністю викладача музичного мистецтва. Потім вступила на бакалаврат, і здобувши рівень бакалавра, пішла працювати. У Козятинському опорному ліцеї вона майже місяць. 

— Я вихователь групи продовженого дня, — розповідає Вікторія. — Робота класна. Люблю дітей, поки проблем немає. Взагалі, до них легко знайти підхід, якщо хотіти. Це ж діти, як з ними можна не хотіти гратися, не хотіти спілкуватися, не проводити з ними час і не навчити їх. Якщо ти любиш дітей, то і діти віддають любов своїх маленьких сердечок. Приємно, коли ти бачиш, що діти з радістю вітають тебе, діляться своїми маленькими таємницями.

Як приклад, Вікторія розповіла про свою вчительку, у якої завжди хотілося сидіти на уроках, було цікаво. Вчительку, яка завжди знаходила підхід і чимось веселила учнів, хоча це була географія. 

— Отоді я загорілася і коли постало питання щодо вступу, обрала професію вчителя, — додає Вікторія. — У родині вчителів нема, я — одна. Наразі в моїй групі перші класи. Ми постійно придумуємо якість руханки, ігри, досліджуємо разом світ, дізнаємось нову та пізнавальну для них інформацію. Я не сувора, хоч інколи і треба трішки, але не завжди то виходить, а навпаки — дуже добра до дітей. Мене важко вивести з себе, я на них дивлюся, в мене серце до них розтає.

У вільний від роботи час Вікторія займається рукоділлям. Виготовляє різноманітні шкатулки, рамки, робить сувеніри.

На останок нашої розмови Вікторія побажала батькам більше уваги звертати на своїх дітей і на те, що вони говорять. 

— Не завжди, звісно, діти говорять правду, але в основному багато хто може кого ображати. Це може висвітлюватися за межами школи і не завжди батьки звертають на це увагу, думають, що маленькі, але саме такі дітки, коли їх ображають, хочуть захисту.

«Ця професія надихає»

А на черзі розповідь про Крістіну Сушко. Їй 23 і вона ще одна випускниця ліцею, яка повернулася сюди, але вже у ролі вчителя. Дівчина закінчила Бердичівський педагогічний коледж, там вчилася на логопеда. А зараз завершує магістратуру у Вінницькому педагогічному університеті на вчителя початкових класів. 

— Бути вчителем — це була мрія з дитинства, — каже Крістіна. — Це не тільки професія, а й покликання, адже не лише навчаєш дітей, а й вкладаєш частинку своєї душі. Мені це дуже подобалося, дивилася на свою вчительку і брала її образ за приклад. Маленькі дітки, вони як маленькі янголятка, після спілкування з ними відчуваєш окрилення. Ця професія надихає.

Зараз у Крістіни перший клас, а загалом тут вона працює п’ятий рік і досі пам’ятає перший урок. — Це було хвилююче. З 16 учнів у мене було 4 дівчинки, це була наче маленька армія, — жартує Крістіна. — Коли вони зайшли в клас — вони загорілися, не зрозуміли, чому у них такий молодий вчитель. У класі було дуже атмосферно, батьки допомогли з організацією — прикрашена дошка героями з мультиків, розвішані кульки.

За словами Крістіни, їй з учнями завжди весело, адже намагається спілкуватися з ними на теми, які їм цікаві. Це і Тік-Ток, улюблені ігри, блогери.

— Коли я поєдную ці теми у навчанні, діти кажуть, що це цікаво, — додає учитель.

Разом з цим Крістіна — практикуючий логопед. Працює з дітками, у яких є порушення мовлення, з дітками, які народилися з синдром Дауна, аутизмом, розумовою відсталістю. 

— Це відповідально, вкладаєш по максимуму, щоб дитина могла соціалізуватися.

На завершення нашої розмови молода вчителька побажала молодим майбутнім спеціалістам, які люблять дітей, і хочуть стати вчителем, знати і розуміти, що це круто! 

— Це той момент, коли ти кайфуєш від роботи, — каже вона.

«З учнями завжди знаходжу баланс»

Мали нагоду познайомитися з молодим педагогом Світланою Гижею. Їй 24. Народилася і виросла в Козятині і теж випускниця опорного ліцею, в якому зараз працює вчителем англійської мови. Після школи Світлана здобула вищу освіту у Вінницькому педагогічному університеті, де навчалася на факультеті іноземних мов. 

— Повернулася у рідне місто і рідні стіни, і ось уже тут працюю четвертий рік, — каже Світлана. — На професію вчителя мене надихнули вчителі. Та й загалом — це була мрія з дитинства — бути вчителем та навчати дітей. Дуже приємно повернутися в свій рідний заклад, у ліцейну родину. Дякую вчителям, які зараз вже є моїми колегами, за те, що вони багато в нас вкладали і ось, є результат.

На запитання, чи сувора Світлана вчителька, відповіла, що скоріше так. Каже, що вимагає від учнів, постійно працюють, вчаться, знаходять спільну мову. Дітки всі різні — починаючи з початкової школи і закінчуючи 11-класниками.

— Я обожнюю діток. Як з меншими, так і зі старшими учнями намагаюсь завжди знаходити баланс. Якщо любиш свою роботу, то якихось важких моментів немає, — додала Світлана. 

Щодо першого уроку, то його Світлана провела для першачків.

— Я дуже хвилювалася, готувалася, але багато чого дала підтримка колег, їхні настанови.

А далі, урок за уроком і звикла. Щодо хобі чи захоплення у вільний від роботи час, Світлана сказала: «Люблю проводити час з сім'єю». Це — безцінно.

— Бажаю усім нам миру, якнайскорішої Перемоги, щоб кожен знайшов у своєму житті те, що йому насправді подобається, — підсумувала Світлана Гижа.

«Перший урок — це просто «вау»

Завершуємо наше знайомство з вчителями 20+ опорного ліцею з Каріною Качурівською. Їй 21. Вона теж із Козятина, навчалася в другій школі, потім вступила до Вінницького педагогічного університету на вчителя математики (інформатики).

— Взагалі, я хотіла на фізику, але склалось так життя, що пішла на математику і не шкодую ні на мить, — додає Каріна.

В опорному ліцеї Каріна працює другий рік, вже з четвертого курсу почала поєднувати навчання  з роботою. Математику викладає у п’ятому, сьомому, восьмому і дев’ятому класах. Також вона «класна мама» для п’ятикласників.

— Мені дуже подобається бути вчителем, — розповідає Каріна. — Я хотіла бути ним ще десь з класу п’ятого. Але варіювався сам предмет — то історія, то георафія. А в сьомому класі з'явилася фізика. У мене був дуже добрий і крутий вчитель, на жаль, покійний — Олег Кобилянський. Саме він прищепив мені ідею, що фізика — це ж так круто.

Каріна намагається бути такою вчителькою, до якої не страшно підійти і щось запитати.

— Я хочу саме цього. Я не сувора, не вимоглива, більш поступлива, — говорить Каріна. — Люблю свою роботу. Взяти лишень — уроки тривають 40 хвилин, а для мене вони буквально пролітають. Що стосується першого мого уроку, то це було «вау» — книжка, папочка, ноутбук для презентації. Знаєте, я сама не перфекціоністка, але коли роблю презентацію, то має бути все по поличках. Хочу, щоб все було і гарно, і якусь смішинку вставити… щоб діти не боялися, і коли в них на початку не все виходить, щоб не опускали руки і йшли далі.

Запитали у Каріни і про хобі. Окрім того, що вона вчитель математики, вона ще й редакторка в командах перекладу. Каже — математика і редакторство — це як полярні речі.

— У мене є команда, яка з англійської мови перекладає на українську і я після перекладання редагую текст, — додає Каріна. — Перевіряю на граматичні, лексичні помилки і мені це подобається. Наприклад, фанфіки (маленькі оповіданнячка в інтернеті), ще є манги (японські комікси). Це прикольно. Бажаю не боятися чогось нового, пробувати себе, відчувати, що ваше, що не ваше і йти далі…

Читайте:

Вчитель іноземної, педагог-організатор та асистент: наші молоді освітяни 20+

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.