Вчитель іноземної, педагог-організатор та асистент: наші молоді освітяни 20+

• Зі святом! До Дня вчителя, який відзначатимуть наступного тижня, розповідаємо про козятинських вчителів, яким трохи більше за 20.
• Знайомтесь — молоді вчителі Козятинського ліцею №1 — Микола Сушко, Андрій Площенко та Анна Нечай

Щороку в першу неділю жовтня відзначаємо День вчителя. З нагоди прийдешнього свята хочемо познайомити вас із нашими молодими педагогами. Розпочинаємо з Козятинського ліцею №1 імені Тараса Григоровича Шевченка. Тут працює три молодих педагоги, яким 20+. Амбітні, перспективні, креативні, впевнені в собі, зі своїми планами на майбутнє. Розповідаємо про кожного.

З династії вчителів

Знайомтесь. Це вчитель іноземних мов Козятинського ліцею №1 Микола Сушко. Він викладає три мови: англійську, німецьку та польську, працює вже третій рік. Наразі під його учительським крилом учні 9-А класу, адже є їхнім класним керівником.

Взагалі професію учителя Микола Сушко обрав не випадково. Він — з династії вчителів. Розповідає, що прабабуся, бабуся та мама були вчителями початкових класів, а сестра теж вчитель іноземних мов. Ця професія стала рідною йому з дитинства.

Микола закінчив школу №3, але має безпосередній стосунок до першого ліцею, бо з шостого класу навчався тут польської, яку викладала Наталія Чайковська. Також був солістом ансамблю польської культури «Подольський квят». Отже, хобі Миколи — це музика.

— Музику я надзвичайно люблю, граю на гітарі і вдосконалюю майстерність, щоб перейти на іншу сходинку в музичній сфері. Не те, що в плані кар’єри, а так, для себе, — розповідає Микола.

Освіту вчителя Микола здобув у Вінницькому педуніверситеті. Запитали у нього, чи пам’ятає свій перший урок у ролі вчителя?

— Учні зустріли мене як свого, розмовляли зі мною, шуткували, думали, що я чийсь брат, — говорить Микола Сушко. —  Але як тільки вони побачили в моїх руках підручник і журнал, коли я сів за стіл вчителя і привітався, діти зрозуміли, що це все серйозно. Не скажу, що я сильно хвилювався, тому що спілкуватися з учнями для мене було звичайною справою.

— Ви суворий вчитель? Як би ви себе охарактеризували?

— Я вчитель, який намагається зацікавити учнів своїм предметом, співпрацювати з учнями на засадах партнерства, позитивно налаштувати їх до навчання, показати, що вчитися — це круто. Проте,  я — вимогливий, — відповів Микола. — Для мене навчання, це вмотивована співпраця вчителя, учнів і батьків.

 На уроках іноземної Микола Сушко використовує сучасні форми і методи навчання, інтегрує навчальний матеріал з іншими предметами. Вважає, що завдяки цьому краще і легше сприймається і засвоюється інформація, адже вивчати іноземну мову нелегко.

Свою роботу Микола Сушко любить, але не приховує, що тут також є труднощі. 

— Найважче — це психологічний стан учнів, їх мотивація до навчання в такий важкий для усіх нас час, — каже Микола. — В наших реаліях діти перебувають у стресі, і замість того, щоб концентруватися на навчанні, вони думають про безпеку. Але усі труднощі легко подолати, якщо в учителя є бажання сумлінно працювати, вивчати досвід колег, досвід інших країн,  вдосконалюватися. Адже бути вчителем саме іноземних мов — це круто.

«Головне — не зупинятися»

Тепер знайомимо вас із молодим та творчим Андрієм Площенко. У ліцеї №1 він працює кілька тижнів педагогом-організатором. Народився в Козятині, має повних 26 років. Навчався в першій школі, брав активну участь у концертній діяльності.

— Усі концерти, які були тут, я на всіх був, — розповідає Андрій. — Мені давали різні ролі. А вже у 9-10 класах, разом з однокласниками, почав сам організовувати заходи для дітей. І тоді я вже зрозумів, що це моє, воно в сердечку є. Танцював і замислився, що це серйозно, почав займатися хореографією.За словами Андрія, він довчився до 11 класу, хоч і планував навчатися до 9-го, івирішив вступити у Вінницький коледж культури імені Леонтовича. Але не вийшло. Каже, що не було певного хореографічного рівня. Тож почав отримувати досвід в одній із Вінницьких студій. 

— Пройшов рік, я почекав, батьки думали, можливо щось зміниться. Нічого не змінилося, — продовжує Андрій Площенко. — Вступив у Кам’янець-Подільський коледж культури і мистецтв. Навчався за спеціальністю «Українська народнахореографія». Укотре переконався: це сенс мого життя.

Так, як у коледжі була ще театральна кафедра акторської майстерності, Андрій став поєднувати навчання з роботою. Його запрошували виступати у КВК, займався організаційними питання виступів, проводив корпоративи. Одним словом, набирався досвіду, бо розумів, наскільки це важливо в його сфері діяльності.

Згодом вступив у Вінницький педуніверситет, теж на хореографа. Працював у Вінницькій обласній філармонії артистом балету. Об’єднував хореографію з акторською майстерністю і плюс робота з дітьми.

У Козятині Андрій відкрив танцювальну студію, до нього ходять дітки. Згодом зрозумів для себе, що хоче працювати у школі. Тому прийшов до директора першого ліцею і сказав: «Хочу у вас працювати».

— І вже цьогоріч другого вересня я зайшов з тим, що мені потрібно було придумати деякі рухи для класів, які співали на сцені. Я впорався, вихід-перехід — не проблема для мене, і отак я почав працювати у школі. Взагалі намагаюся розвиватися всебічно. Люблю універсальних людей, — розказує Андрій. — Якщо говорити про життєве кредо, то воно просте: «Не важливо, з якою ти швидкістю рухаєшся, головне — не зупинятися». І так у мене і по життю йде. Я завжди рухаюся. Навіть дружина каже, що вона не встигає за мною. Усі люди різні, але я не люблю повільних, мені з ними важко. Не можу всидіти довго на одному місці, якщо це більше 20 хвилин — починаю засинати. Саме тому, крім того, що я педагог-організатор, маю в школі ще індивідуальні години фізкультури. Планів багато, дуже люблю дітей. Зараз час дуже важкий, і до них потрібно ставитися дуже обережно, делікатно, особливо до дітей, батьки яких на фронті. Це важливо, я завжди з ними спілкуюся, питаю, як справи, що їли, що пили. З ними треба говорити, їм це подобається і подобалося завжди. Але треба знати і відчувати ту грань, яку не можна переходити. Не робити чітко на чомусь акцент. Це важлива річ.

«Люблю дітей і вони мене люблять»

А на черзі наше знайомство з молодою та перспективною Анною Нечай. Їй 25, вона козятинчанка. Усміхнена, добра та приємна дівчина. У ліцеї №1, на момент нашого спілкування (20 вересня) працює асистентом учителя початкових класів два дні. У її обов’язки входить проводити окремі фрагменти уроків з малими групами, допомагати учням під час їхньої роботи над завданнями, додатково пояснювати завдання, допомагати записати відповіді, приділяючи увагу учням з особливими освітніми потребами. А це, погодьтеся, нелегко та відповідально.

Наразі Анна знайомиться зі своїми колегами та учнями, як то кажуть, входить у вчительське життя.

Козятинський ліцей №1 для Анни не чужий. Тут вона навчалася до сьомого класу, потім пішла в теперішній опорний ліцей. Після закінчення навчання вступила у Вінницьку філію Донецького національного університету на факультет «Філологія. Українська мова та література».

Учительську кар’єру розпочала в колишній Козятинській школі-інтернат-гімназії (зараз це ліцей №7) Працювала у групі продовженого дня. 

— Я люблю мову, літературу, люблю читати, тому вирішила пов’язати з цим своє життя, — розповідає Анна. — Взагалі, не мріяла бути вчителем і династії педагогів у мене немає — мама лікар, а тато працює на залізниці. Я хотіла стати журналістом, але так склалися обставини: потрібна була робота. Мені все подобається, я люблю дітей, швидко знаходжу з ними контакт. І вони мене також люблять, приймають, біжать обійматися.

Ось такі вони, наші вчителі 20+. Бажаємо їм успіхів на творчій ниві, взаєморозуміння з учнями та задоволення від роботи.

Читайте:

Рейтинг шкіл Вінниччини за результатами НМТ. Розповідаємо, на яких місцях наші

Буде не один «старший» ліцей, а чотири? Баталії освітянської реформи у Козятині

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.