Справжня дружба на роки. Для неї ні перешкода, ні відстань, ні навіть війна
- Віра Поліщук родом з села Дерганівки, що на Ружинщині. Майже все своє трудове життя працювала на Махаринецькому цукровому заводі. Цукроварня Махаринець, то вже історія.
- За те жінки, які були на роботі, наче рідними сестрами.
- Вийшовши на заслужений відпочинок вони продовжують бути близькими людьми.
- Наша розповідь про дружбу жінок Козятинської і Ружинської громади.
Віра Поліщук має дорослого сина Сергія. Він ще з початку 2014 пішов у АТО, щоб захищати українську землю. З тої пори мама Сергія стала волонтером для наших янголів-охоронців. Лірику, якою вона захоплювалась у вільний час, теж перевела на військову тему. Якось при зустрічі з козятинчанками вона прочитала їм свій вірш, який назвала «Синочок». Вірш подруги настільки зворушив серця наших землячок Євгенії та Катерини, що вони вирішили за потрібне, щоб цей вірш розмістити в газеті. Поскільки вони є читачами газети «RIA-Козятин», той звернулися до нашої редакції.
Козятинчанки Євгенія та Катерина мешкають на вулиці Артура Венжика, 55. Під час нашого візиту до їхнього житла було знеструмлено мікрорайон ПРБ. Через двері домофону пройшли без проблем, а у двері квартири пані Євгенії довелося стукати. Відчинила їх усміхнена господиня і сказала нам проходити. Ми з подивом її запитали — «Ви так сміливо відкрили двері не боїтеся, що впустите до квартири злодіїв?»
— Не боюся. Саме цінне в цій квартирі це я, а мене вони точно не будуть брати, — сказала з почуттям гумору вона і стала пояснювати нам з якої причини вони з Катериною нас запросили
— У мене до вас ось яка справа. Маю давню подругу, Віру з Дерганівки. Вона відома волонтерка і автор власних віршів. Написала вірш про свого сина, ми хочемо, щоб ви його опублікували тому, що це вірш, який стосується всіх матерів чиї сини забезпечують на війні наш спокій і пані Євгенія почала вірш читати
Кричить душа і серце плаче і сльози плинуть без зупину.
Ой як давно тебе не бачу, мій стомлений війною сину.
А скільки ж горя ти побачив, дивившись смерті щохвилини
Які важкі ті неспокійні ночі, а я думками й серцем до тебе лину.
Чи може з вас хтось уявити, як стогне небо українське.
Невинних душ підняте військо, до господа летять спитати
чому залишив Україну? І за яку таку провину?
Нас граблять, палять і вбивають,і за людей чомусь не мають.
Почорнівший батько і посивівша мати, думками з сином розмовляють.
Мокрий окоп і сніг холодний, а може зараз ти голодний?
Зустрітись хочеш в себе вдома, бо що буде завтра не відомо.
Я прошу в Бога на колінах, верни живим додому сина
Коли Євгенія Мазур читала вірш до неї прийшла та сама сусідка по будинку пані Катерина. В компанії двох вони розповідали про волонтерку Віру і її сина Сергія. Живе пані Віра в іншій громаді, а її підтримують в місті Козятині і в інших селах Козятинської громади. Пані Віра за своє волонтерство має відзнаки від волонтерських рухів та військових адміністрацій. Все що готують в громадах Пані Віра з своїми помічниками передають волонтерським рухом, які їдуть до воїнів на передову. Не проти й сама пані Віра поїхати на передову, щоб очима матері побачити, що ще потрібно передати захисникам України. Для них так важливо отримати щось отримати що пахне рідною стороною
Обох жінок вражає енергійність волонтерки з Дерганівки і самі допомагають подрузі чим можуть, а ще наші землячки великі любителі квітів. Разом з пані Людмилою, що мешкає в цьому ж будинку, облаштували квітник і пораються біля нього навіть взимку. Кажуть, якби ми цей квітник ми бачили влітку, то переконалися б що то один з кращих квітників на ПРБ. А зараз однолітні квіти викопані, а молоді троянди укутані на зиму. — Влітку буде на що подивитися, — сказали на кінець нашої розмови любителі-квітолюби
Читайте також:
Сергій Сиваківський: «Наша маленька роль — з’єднувати людей і організовувати процеси»
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
