«Скільки пам’ятаю нашу водокачку, такого безладу ще не було»

• У редакцію зателефонував наш земляк В’ячеслав. Він повідомив, що біля водокачки лежать купи нарізаного гілля.
• «У водойми є господар —  рибальське товариство, а на набережній все заросло. Зараз дорога стала такою вузькою, що автівкою не проїхати і ногами не пройти. Де ті служби, що мають забезпечити безаварійну
• ситуацію на дорозі? — запитував чоловік.

Ми вирішили поспілкуватися з кимось з членів товариства клубу рибалок. Зі сторони приватного сектору за улюбленою справою був один дорослий рибалка клубу і троє дітей, які знають про клуб рибалок хіба з таблички, що високо висить на опорі електроліній.

Дізнатися якоїсь контретики скільки на дану пору у рибальському товаристві членів не вдалося. Актив клубу свої членські квитки змінили на військову форму і їм не до риби. Хто зараз керує товариством — навіть рибалки не знають. Зателефонували пану Вячеславу та зустрілися з ним. 

— Поруч з міліцейським будинком працівники електроліній нарізали гіляк і у мене питання: хто його має прибирати? З однієї сторони купа гілля, з іншої — зарослі біля водокачки. Ні пройти, ні проїхати. Скоро впаде сніг і дорога ще вужчою стане. Коли дорожники розчищають дороги, так вони за собою прибирають. Щось вивозять, щось палять, а тут нарізали, наламали і кинули, — каже чоловік — У сількій раді про це не думають, хоч мають солідні зарплати. Хто має все це робити? Водокачку взяли в оренду товариство рибалок. Повісили табличку, що за ловлю риби — штраф. Коли є кому знімати штраф за ловлю риби, то де ті, хто має слідкувати за порядком біля води і почистити берег? Орендар має відповідати за водне плесо і набережну, що взяв у користування. На все це не можна дивитися, заросло як в джунгляхі. Я вже не кажу про дорогу, — говорить наш співрозмовник.

Ми повідомили пану Вячеславу, що юридично клуб рибалок ніби є, а по факту його немає.

— Коли так, то нехай знімуть цю табличку на стовпу, бо у них немає права за риболовлю когось штрафувати. Передадуть водокачку у відповідальність «Чистого міста» і нехай Грінченко тут наводить порядок. Бо так має бути, ми ж у Європу ідем. В Європі таку дорогу як от ця, де ми стоїмо в калюжі, вже б закрили і нову проклали. 

Ще чоловік навів приклад, як біля водокачки гілля з дерев обрізали. 

— Обрізали й покинули, коли зателефонував до сільської ради, почув у відповідь «це не наше». Так навіщо ви його різали, коли лози не ваші, ваше тільки до узбіччя дороги? Коли цю купу гілля ніхто не забере, її якогось дня підпалять діти, — каже чоловік.

Згадали ми з паном Вячеславом і про місток біля старої водокачки, як він валиться бідолашний. 

— Я пам’ятаю, коли його ремонтували. В день, коли його розібрали на ремонт, ми йшли до школи, а моста немає і ми в сльози. Так треба у бібліотеку і моста немає. Тоді керівником НОДу був Лесков. Він дуже багато чого зробив для Козятина. Будував спортзал і будинки для козятинчан біля залізничної лікарні. Віадук хотів збудувати. Віадук — це транспортна споруда мостового типу на високих опорах. За задумом віадук мав пролягати від колишнього стоматцентру паралельно з пішохідним мостом на ту сторону і на вокзал. Та в райкомі сказали, що скільки тих машин в Козятині, давайте краще будем будинки будувати. В управлінні південно-західної  дороги сказали, що у держави зайвих коштів немає. Так вийшло, що не збудували ні віадук, ні будинків для залізничників, — каже пан Вячеслав.

Поговорили ми з ним про водокачку, згадали минуле нашого міста і теперішнє, і приємно стало, що навіть під час військового стану є люди, які хочуть, щоб було так, як треба, а не так як іноді у нас є.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.