Рятував поранених під обстрілами: історія доброти та мужності гвардійця Віталія Печенюка

• Смертельний бій на Донеччині обірвав плани хлопця, який понад усе любив техніку та свою родину.
• Розповідаємо, як декілька годин виснажливого відходу з оточення стали передумовою останнього подвигу заради порятунку побратимів.

20 березня для Козятина — день пам’яті за Віталієм Печенюком. Рівно чотири роки минуло з того моменту, як цей життєрадісний хлопець прийняв свій останній бій під Волновахою. Віталій був справжнім майстром на всі руки: ще зі школи він міг годинами перебирати мотоцикли, мопеди та машини. Після навчання в училищі він працював електромонтером на залізниці, і здавалося, що все його життя буде пов’язане з технікою та рідним містом. Проте у 2020 році він пішов на строкову службу, а вже через пів року підписав контракт із Нацгвардією, бо відчував, що потрібен там, на передовій.

Віталій був тим самим старшим братом, який завжди опікувався молодшими — Олександром та Лілією. Друзі пам’ятають його як людину без шкідливих звичок, але з величезним серцем. Навіть на війні він не втратив своєї людяності: прихистив котика і в кожній розмові з рідними обіцяв обов’язково привезти пухнастого друга додому. Він завжди виходив на зв'язок першим, щоб заспокоїти маму коротким повідомленням: «Все гаразд, живий, бережіть себе».

Його останні дні були сповнені неймовірних випробувань. Одного разу йому разом із побратимами вдалося вирватися з ворожого оточення — п’ять годин вони повзли три кілометри посадкою під постійними обстрілами. Тоді вони вижили, але за тиждень зв’язок обірвався назавжди. 20 березня 2022 року солдат Печенюк виконував надважке завдання — тримав оборону та прикривав евакуацію поранених бійців. Саме під час порятунку своїх він отримав поранення, які виявилися смертельними. Сьогодні він — Почесний громадянин Козятина та кавалер ордена «За мужність», але для близьких він назавжди залишиться усміхненим хлопцем, який любив швидкість, техніку та своє життя.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.