Рятував інших, доки не зупинилося власне серце: чотири роки пам'яті за Артуром Венжиком

• Він мріяв про далекі подорожі залізницею та допомагав іншим, здаючи кров, але війна змусила його змінити професію на одну з найнебезпечніших.
• Розповідаємо про шлях молодого хлопця, який під ворожими обстрілами вивозив поранених, доки сам не отримав смертельне поранення.

Артур був тим, кого друзі називали надійним плечем. У рідному Козятині він закінчив училище, став провідником і встиг попрацювати на залізниці. Окрім роботи, хлопець мав велике серце — був донором крові, бо завжди хотів бути корисним. Як повідомляє Музей історії міста Козятина, у квітні 2021 року він пішов до армії, де свідомо обрав Національну гвардію. Там він отримав позивний «Черниш» і став водієм-санітаром у славнозвісній бригаді з Гостомеля.

З перших годин великої війни Артур був у самому пеклі. Його завданням було рятувати життя — під кулями та снарядами вивозити поранених хлопців із поля бою. У середині березня 2022-го його підрозділ тримав оборону в Рубіжному на Луганщині. Під час чергового запеклого бою Артур потрапив під жорсткий артилерійський вогонь. Він отримав важку травму голови, але боровся за життя ще кілька днів у лікарні імені Мечникова в Дніпрі. На жаль, 20 березня серце 21-річного захисника зупинилося. Сьогодні він посмертно нагороджений орденом «За мужність» та є почесним громадянином рідного міста, де на його честь встановили меморіальну дошку.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.