Пише історії про містичний Козятин і готується видати книгу

• Козятинчанка Марина Василюк із дитинства вона пише вірші, у юності перейшла на прозу, а нещодавно здобула перемогу у Міжнародному літературному конкурсі у Грузії.
• «Найбільше мені подобається писати історії, засновані на реальних подіях», — каже козятинчанка.
• Що її надихає — розповіла Марина

Марина Василюк педагогиня за фахом, багатодітна мама, виховує трьох чудових діток. А ще вона волонтер у громадській організації «Сонце в тобі», що підтримує дітей з інвалідністю та їх батьків. Марина надзвичайно творча особистість. Одне з її найбільших захоплень — це література. Вона пише вірші та прозу. Поезією захопилася ще в шкільні роки. Її мотиватором стала бабуся Ніна. Коли Марина навідувалася в гості, бабуся завжди читала їй поезію. 

— У мене завжди був потяг до творчості: там ми малюємо, там ми щось ліпимо, — згадує Марина Василюк. — Я дуже любила читати. Потім спробувала писати й сама. Бабуся мені завжди казала: «Пиши». Мій перший достойний вірш, який було вже не страшно показати світові — це була «Колискова для мами. Тато (він у мене дуже творча особистість) запропонував покласти його на музику. Тож у мене є навіть свій вірш-пісня, звісно, не студійна.

Зі старших класів школи Марина Василюк почала брати участь у різноманітних літературних конкурсах. Спершу в місцевих, згодом і всеукраїнських. Зокрема, подавала свої роботи на «Малахітовий носоріг» — всеукраїнський конкурс одного вірша, що проводився щорічно з 2001 до 2018 року. Віршів написала на цілу збірку, яку мріяла видати ще в дитинстві, але плани не вдалося втілити в життя.

Згодом наша землячка захопилася прозою — почала писати короткі історії та друкуватися в різноманітних альманахах. Певний час видавала свої твори разом із Надійкою Гербіш — авторкою бестселлерів «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду». Має декілька оповідань про Львів, одне зі своїх улюблених міст.

На деякий час Марина брала творчу паузу. Спершу поринула в студентське життя, потім вийшла заміж, стала мамою. Але жага до письменництва не покинула дівчину, тож вона знову почала писати. Так козятинчанка повернулася до прози.

— Мене надихають люди, їх історії і загалом життя, — продовжує Марина. — Думаю, я на життя дивлюся іншими очима. У негативі я завжди хочу знайти нотку чогось яскравого і позитивного, витягнути його там, де цього взагалі не може бути. Зазвичай мене надихає біль, не обов’язково мій. Не яскраве сонечко, не сміх дітей, на жаль, а те, що тригерить, те, що болить. Коли мені болить, тоді я і пишу. У мене є багато історій, заснованих на реальних подіях про війну. Я волонтерила разом із Іриною Колесник, ми співпрацюємо і зараз. Коли ти перебуваєш серед військових, знаходиться дуже багато цікавих історій. Не всі вони, звісно, позитивні, але я намагалася з дозволу хлопців, звісно, подавати їх так, щоб вони були смішні, позитивні.

Козятинчанка готує до друку власну збірку, де будуть виключно оповідання. А нещодавно вона захопилася ще й написання стендапів.

— Я пишу на замовлення стендапи і стендапи для себе, — каже Марина Василюк. — Хоч і війна зараз, але хочеться трохи позитиву. Зазвичай я пишу про жінок: про косметичку, набір парфумів, наприклад. Короткі історії теж продовжую писати. Зараз почала серію історій про містичний Козятин. Поки ще нікуди їх не подавала, ніде не оголошувала, але вже є три оповідання про наш вокзал і про вулички.

— Це ваша фантазія чи ви чули містичні легенди від людей? — запитуємо нашу співрозмовницю.

— Я чула легенди, наскільки вони достовірні я не знаю, але взяла їх за основу і трохи дофантазувала.

Свою творчість, поки що не про Козятин, Марина Василюк вже презентувала на міжнародній арені. Нещодавно вона як представниця від громадської організації «Сонце в тобі» долучилася до Міжнародної прозово-поетичної премії «Іверія» імені Іллі Чавчавадзе. Козятинчанка стала лауреаткою літературного конкурсу, що проходив у Грузії.

— Я була представницею від України і від громадської організації «Сонце в тобі», — розповідає Марина Василюк. — Це велика честь бути на одній арені з такими потужними людьми. Там були автори, які вже видали більше півсотні книг за своє життя. З'їхалися письменники з Вірменії, Туреччини, Італії, були митці з самої Грузії.

До складу журі входили письменники, сценаристи, меценати. Серед творів, які Марина подавала на конкурс «Іверія», були історії про військових, засновані на реальних подіях. 

— Дуже дякую Ірині Шахін, засновниці громадської організації «Сонце в тобі» за підтримку, — додає Василюк. — Вона допомогла мені обрати твори. Ми подали 21 аркуш прози. Була умова, щоб твори не були раніше опубліковані. Це був додатковий стимул, декілька творів довелося навіть дописувати. Митцям із Грузії, з якими ми познайомилися, дуже сподобалася моя проза про каву. Мені сказали: «Ти так тонко написала про каву, що після читання аж захотілося смачної кави».

Перебуваючи в Грузії, Марина теж написала декілька оповідань. Каже, й сама такого від себе не очікувала.

— Ми якось гуляли вуличками старого Тбілісі і я кажу до дівчат, що зараз напишу оповідання, — згадує Марина Василюк. — Я написала його буквально за п’ятнадцять хвилин. Ввечері того ж дня у нас було чергове інтерв’ю. Я зачитала цю історію. Грузія дуже надихає.

У подальшому козятинчанка планує знову брати участь у міжнародному конкурсі, але вже із творами, які вийдуть в її майбутній збірці.

 

Читайте також:

Вперше козятинчанка стала учасницею проекту «Girls Empowerment Academy 1.0 »

«Для мене бісер — це медитація»

Учителька з Козятина стала дипломантом І туру конкурсу «Учитель року»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.