Пам'ять — це частка нашої історії та культури

Марія Цітовська (ліворуч) разом з Героєм Радянського Союзу, подругою Ляльою Ратушною у м. Вінниці. Фото з музею історії міста

1949 рік, Марія Володимирівна з першим своїм чоловіком, який загинув в мирний час. Фото з музею історії міста

Вражали весь уклад її благородства і доброчинності. Вона легенда краю. Під її кабінетом щоденно можна було бачити не один десяток пацієнтів - від малого до вже літнього віку. Черги, нескінченні черги… Більше того, до неї їхали на консультацію, по розумну і практичну пораду навіть із сусідніх регіонів з України…

Сьогодні важко вдатися до скупого підрахунку, скільки ж то пацієнтів вона прийняла і оглянула за понад 50 років практичної роботи лікаря-офтальмолога, скільком людям повернула радість та сонячне світло.

Адже свого часу саме вона, лікар-окуліст Марина Володимирівна вперше на теренах району спробувала рятувати очі від надокучливої катаракти і це їй вдавалося доволі успішно. І потім тривалий час районна лікарня стала для багатьох своєрідним академічним осередком, яким правила вона лікар-окуліст-хірург… І разом з тим душевна, людяна, інтелігентна, добра, мила і привітна, доброзичлива до усіх хворих.

Я пам'ятаю в будні і у вихідні дні приходила лікар у відділення до своїх пацієнтів, хворих, після операційних. І кожен, хто заходив в очне відділення, неначе занурювався в якусь особливу духовно-лікарську атмосферу. Я завжди відчувала себе причетною до інтелектуальних скарбів медицини в офтальмології, якими володіла ця чудова чуйна людина. Девізом життя її були слова відомого вченого В. Філатова: “Хворий є центром уваги і все інше підпорядковується цьому”. Лікар завжди була готова стати поводирем в офтальмологічному царстві.

Безцінними було її наставництво над молодими лікарями. Тоді і з’явились нові думки, ідеї рішень, нові методики в удосконаленні хірургічної майстерності в найяскравіших спалахах світла. У лікаря вірили, в її золоті руки…

Її музичні руки, які грали на піаніно, творили чудеса в операційній. Відома вона була чарівною люблячою, прекрасною жінкою, вдвох з Григорієм Никифоровичем, з чоловіком  у довгі зимові вечори любили Бетховена, художню і світову класику, театр, музику, живопис.

Така вона була дорога, незабутня — Марина Володимирівна!

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.