Любов до коней може від батька перейшла, а може то циганська кров
- Козятинчанка Марія любить коней скільки себе пам’ятає. Її батько тримав у господарстві коня і вона любила за ним доглядати. Коли стала дорослою і вийшла заміж — завела й собі. Не для заробітків, а для душі
Пропозицію розповісти про себе і звідки у неї любов до коней Марія спочатку відкинула:«Люблю я за конем доглядати і що там розповідати?»
Поки поговорили, як вони з чоловіком, нині покійним, чотирьох дочок підіймали, лише за давньої дружби родинами погодилась на інтерв’ю. Але почала свою розповідь не про себе і свого коня.
— На сьогоднішній день жінка з конем — це вже не рідкість, а поширене явище. Багато жінок займаються кінним спортом і доглядають за кіньми. Існують спеціалізовані кінні клуби, де жінки є власниками стаєнь. Може про них краще писати і відео знімати?
— Так то десь далеко, а тут близько. Кінь у господарстві жінки — велика рідкість і з конем ви не один десяток літ, — ще раз журналіст хотів перевести розмову про Марію і її коня.
— Може пізніше, Аманда саме линяє, а акторка кіно має бути красивою. Та й вона вже в хліві. Давайте завтра, коли я її о сьомій ранку на пасовисько поведу.
Ранком наступного дня Марію ми застали, коли вона виносила розсаду помідорів, щоб та «закалялася».
— А що для неї ще є якісь процедури?
— Мій ранок починається не з кави. Коли заходиш у стайню в хліві, перше, що бачиш — це її очі. Величезні, розумні, наче запитує: чому ти пізно прийшла, навіть коли це тільки світанок. Моя Аманда з характером, відразу вимагає своєї порції уваги та ласощів. Найкраща нагорода для неї — розрізане яблуко чи морква, які я завжди тримаю при собі, коли вранці захожу до неї. Коли щось не так — може легенько вкусити. Потім ми просто стоїмо і вже розуміємо один одного.
Марія пішла у хлів і за мить Аманда стала впевнено ступати по подвір’ю.
На пасовисько йшли мовчки, адже Марія вела кобилу дорогою з потоком транспорту.
Відразу на пасовиську Аманда вляглась на траву і почала качатися. Запитуємо у Марії, а що це у неї за ритуал?
— Це вона радіє, що вже на полі.
— А коли у неї починається робочий день?
— Так я ж її тримаю не для заробітків, а для душі.
Мати коня — це велика відповідальність, але коли відчуваєш цю тонку прив'язаність, розумієш: це найкраще після народження дітей, що могло бути у моєму житті. Моя Аманда — це сила, енергія та надійний партнер у кожній справі. Чи я їду по сіно чи на город — вона знає, де їй і коли повернути. Вона у мене 34 роки і ще не бачила батога, ми їдемо, спілкуючись. Коли вона втомилася, сама зупиниться на відпочинок. За хвилин 10, кажу: ну що, пішли? І вона знов впевнено ступає. Аманда в моєму житті це не про роботу чи транспорт, це про особливу філософію життя.
— Маріє, а звідки у вас така любов до коней?
— Не знаю, може від батька. А може любов до коней у мене через циганську кров? Мій прадід мав циганське коріння, може звідти пішло. Я не відкидаю обох версій.
Потім ми стали говорити, як наші діти росли і щоб їх підіймати, поза роботою на підприємстві, сапали у колгоспі буряки. Тільки то вже тема зовсім іншої історії дружніх стосунків двох родин.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
