Козятинчанка Надія Біньковська колекціонує вишиті речі

Надія Біньковська працює бібліотекарем в училищі. Близько двадцяти років вона збирає вишиті речі. Все почалося з того, що знайомі принесли кілька вишиваних сорочок. Так почала формуватися колекція. Сама Надія родом з Блажіївки. Каже, у її родині любили вишивати.

- У дитинстві я бачила, як бабця сама ткала полотно з коноплі, - згадує наша співрозмовниця. - Вона вирощувала коноплі у нас на городі. Потім ці коноплі рвали з коренем, клали на воду. Був коловорот коло хати. І веретено було. Я бачила, як вони пряли полотно. Наша хата завжди була завішена рушниками.

►Надія теж полюбляє вишивати. Це її рушник на великодній кошик

Одними з перших у колекції з’явилися вишиті сорочки із Махаринець. Їх подарувала Надії Антоніна Грибінська. Ці сорочки носила свекруха Антоніни.

Виявляється, за сорочкою можна було визначити, до якого соціального стану належить дівчина. Ця інформація була закодована у вишивці. Якщо низ сорочки був чистим, без будь-яких узорів, це означало, що дівчина бідна. Якщо ж низ прикрашений вишивкою, то це свідчило про те, що дівчина представниця середнього чи високого класу.

Доповнює колекцію сорочка, яку носила сама Надія. Вона 1980-го року. Вишивала її тітка. Крім жіночих сорочок у колекції Надії дві чоловічих. Вони належали її чоловікові.

- Це лляна сорочка, - розповідає жінка. - Я її не прасую. Коли речі зберігати не прасованими, вони не жовкнуть. У мене ще є сорочка домотканна з конопель моєї бабці. Але я її віддала сестрі в Зозулинці. Її бабуся сама вишивала.

Збирає Надія також вишиті рушники. Більшість з них з різних сіл Козятинщини - села Козятина, Сошанська, Сигналу.

►Рушник з села Козятина

►Рушники з Сошанського

Проте є рушники з інших районів Вінницької області, а також з Житомирщини та Кіровоградщини.

Найцінніший експонат - рушник з хрестом. Він був у капличці поблизу церкви Ікони Почаївської Божої Матері на старому російському кладовищі. Довгі роки ця каплиця  була єдиною у нашому місті культовою спорудою, де козятинчани вінчалися, хрестили дітей, а також ходили молитися.

- Цей рушник лежав на аналої. Це там, де священик читає євангеліє, - розповідає Надія.

Це не єдиний рушник, який жінці подарувала церква. Ще є старовинний рушник, якому близько ста років, і два вінчальних. На одному з них ініціали “Н” та “А”.

►Вінчальний рушник

►Праворуч старовинний рушник, подарований церквою

Серед експонатів вінчальний рушник з Бердичева. Лляний, тканий на домашньому станку. Узор на ньому значно відрізняється від тих, які вишивали у нас на Козятинщині. Надія каже, що для нашого району більше притаманні квіти. На Житомирщині дещо інші узори і малюнок має переважно геометричні форми.

Цей вінчальний рушник має свою особливість - по обидві сторони він має два різних узори. Одна сторона чоловіча, інша - жіноча.

Також тут рушники з рідної Блажіївки.

- Один рушник мій домашній. Я приїжджаю в село, а мама витирає ним посуд. Я кажу: “Мамо, це такий цінний рушник”. Але середина в нього була настільки зажирена. Я його дала нашій колезі, вона вибілила.

- Тут у мене два рушники 55-го року. Я знайшла в старій хаті. Не знала, що це ручна робота.

- А це моєї бабці рушник з села. На ньому виноград. Усі рушники мають свої символи. Виноград - це символ багатства. Цей рушник ткали на домашньому станку.

Також тут можна побачити не лише українську вишивку, а й російську.

- Штори мені подарувала Світлана, їй 82 роки, - продовжує Надія. - Вона сама їх робила. Вона родом з Брянської області. Це все вишите болгарським хрестиком. Тут штори і поперечинка до штор. Але я зробила з неї картину.

Свою колекцію Надія не зберігає вдома. Каже, вдома цю красу ніхто не побачить. Тому не стала ховати рушники і вишиванки до шафи, а організувала у бібліотеці училища експозицію “Зі скринь України”. Тепер цією красою може помилуватися кожен, хто прийде до бібліотеки. Доповнюють виставку писанки, які виготовили учениці училища. Серед них найбільше писанок Марини Миколюк та Ірини Левандовської.

- Бібліотеки як такі вже себе віджили. Тому що є комп’ютери та інтернет. А люди приходять до бібліотеки, щоб відпочити, - пояснює Надія Біньковська. - Я була на курсах і нам розказали, як це роблять. У бібліотеках ставлять навіть пісок або кладуть листя, щоб люди, які прийшли, занурювали свої руки і могли розслабитися. Бібліотека має бути місцем, де люди відпочивають. Життя дуже складне, воно агресивне. Я собі подумала як можна щось подібне у себе зробити. І вирішила організувати таку виставку.

Надія каже, що така колекція вишиваних речей справляє враження і на гостей, які навідуються до нашого училища.

- До нас приїжджають часто на наради керівники залізниці. Якось приїхав новий начальник залізниці. Вже сидить повний зал, чекають його. А його директор заводить сюди. Ви би бачили його вираз обличчя. Він заходить і навіть не знає, що сказати. Тому, думаю, бібліотека повинна бути не зовсім традиційна, - підсумовує наша співрозмовниця.

Радимо почитати:

45 старовинних годинників має козятинчанин

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.