45 старовинних годинників має козятинчанин

За легендою, ескіз цього годинника належить Йосифу Сталіну. Циферблат на кресленні вийшов кривим, проте «вождя» настільки боялися, що не сказали про це. Тому всі годинники цієї серії випускалися зі скошеним циферблатом

Юрій Гордійчук у минулому військовий. Нині на пенсії. Проте має захоплення, зовсім не пов’язане з військовою справою — чоловік колекціонує годинники. Хоча сказати, що він їх просто колекціонує — не сказати нічого. Адже більшості з них Юрій дарує друге життя, а деякі навіть рятує від сміттєзвалища.

— У мене є годинник 1870 року настільний, — розповідає колекціонер. — Я проїжджав і якось відчув, дивлюся — він стоїть. На нього текла вода. Я його ще не відновив. Але все одно відновлю і він буде працювати.

Нині вдома у козятинчанина сорок п’ять старовинних часомірів. Ще частину подарував до фондів музею, бо вдома вже просто немає де їх зберігати — усі стіни завішені. Колекціонуванням він займається вже близько 25 років. А почалося все ще у дитинстві з батьківського годинника. Він досі працює і навіть має дзвін.

— Це був годинник ОЧЗ (російською Орловский часовой завод — авт.) — згадує Юрій Гордійчук. — І я так по-дитячому його розібрав. Але потім захотілося їх відновлювати. Я його відновив і з того почав збирати. Другий годинник мені подарувала тітка, дружина мого рідного дядька. Потім я забрав один годинник фірми Bekker 1870-го року. А потім вже пішло-поїхало.

Серед екземплярів, зібраних колекціонером, є радянські та європейські годинники.

Українських немає, тому що у ті часи у нас не було своїх фабрик, які їх виготовляли. Сучасних часоходів у колекції немає, тому що нині усі годинники або електронні, або кварцові. А вони, каже колекціонер, йому не цікаві.

— Є два годинника Le roi (Ле руа — авт.), одні чисто французькі, одні фірми «Юнкерс», — продовжує Гордійчук. — Це німецькі, вони здерли у французів і випускали. Є австрійські, фірма Bekker, 80-го, є 36-го року. Є годинники, які видавали черговому по вокзалу, обходчику, складачу вагонів. У кожного були свої певні годинники.

— А де ви брали усі ці годинники? — запитуємо нашого героя.

— Дізнавався, що в когось десь вдома є, — відповідає він. — Хтось викидав. Був годинник, мені запропонували за дві пляшки горілки. Його ціна була на той час 700 гривень. Я йому пропонував, але не продали. То він його пропив. Я собі до цих пір не можу пробачити, що вони пішли незрозуміло куди. Це були годинники мануфактури Хлєбнікова. Вона розташовувалася у Росії. На сто років цієї мануфактури були замовлені для кожного із рангів працівників свої годинники. Цей годинник пішов і я шкодую.

Найстарішому — 149 років

У четвер, 19 грудня провели презентацію виставки годинників Юрія Гордійчука. Відкриття почалося дуже символічно — щойно годинникова стрілка повернула на цифру 12, в усіх куточках музею почувся дзвін.

На виставці зібрано 27 старовинних часомірів із колекції козятинчанина. Двадцять два із них справні. Найстаріший — марки «Le roi a Paris» (ле руа а парі), що у перекладі з французької означає «король Франції».

Йому вже 149 років. Як розповіла Наталія Баштова, науковий співробітник музею, ці годинники почали випускати у 1870-их роках. Це були більш-менш доступні за ціною часоміри, які могли собі дозволити міщани середнього класу. Адже у ті роки годинник вважався предметом розкоші.

Ще один цікавий екземпляр — годинник радянської доби, 1936-го року випуску.

►Годинник праворуч

Його виготовили на Московському заводі. Існує легенда, що ескіз цього часоміра був намальований Йосифом Сталіним. Проте циферблат вийшов косий. Але ніхто не насмілився про це сказати. Томі ці годинники випускалися зі скошеним циферблатом.

На відкриття Юрій Гордійчук прийшов не сам, а з дружиною Аллою. Вона теж колекціонер — збирає старовинні речі, серед яких прялки, коромисла. Долучилася до формування фондів музею.

— Я буває приходжу з роботи, бачу — погляд уже не такий. Питаю: «Щось сталося?» «Ні». Проходжу в кімнату, вже новий годинник. Ось, знайшовся. Хтось гриби шукає в лісі, хтось ще щось — то це радість. Це дуже добре. Це позитивні емоції, — каже Алла Гордійчук про захоплення свого чоловіка. — Так як у мене свій нахил, прялки-горщики, то сусідка наша казала, бо її питали, хто там захоплюється — чоловік чи дружина? Сусідка наша відповіла: «Яке їхало — таке здибало». Так сталося, ми одне одному не заважаємо. У нього стіни, у мене куточки.

Гості про свої маленькі «колекції»

На відкриття завітали учні школи №2, а також наші поціновувачі мистецтва.

Серед них — козятинський художник Віктор Кльоц. Як виявилося, вдома він має теж кілька старовинних годинників.

— У мене є два годинника: один Bekker, а інший з Бельгії (не знаю марку) мені подарував ксьондз, який працював у Козятині, — каже художник. — Вони старі теж. Працюють. З двома гирями, 900, здається, грам. Першого годинника, Bekker, мені принесли відремонтувати, але чоловік такий прийшов, каже: «Слухай, він мені взагалі не потрібен». «Що ти за нього хочеш? Гроші?», — питаю. Він: «Ні, мені грошей взагалі не треба. Дай мені трилітрову банку горілки». Я кажу: «Я тобі дам грошей, купиш». А він: «Ні, ти мені купи хорошу». Таким чином у мене цей Bekker з’явився. Повішав я його вдома в спальні, запустили його, промили. Це він вже в мене 25 років. А він десь 900-их років точно. Йде хвилина в хвилину. Ще є маминого батька, мого діда годинники радянські, кишенькові, «Молния». Діда вже немає 40 років, а вони йдуть до сьогоднішнього дня.

Відвідати виставку можете і ви. Для цього достатньо прийти до Музею історії міста, що на вулиці Грушевського, 15. Вхід вільний. Виставка діятиме до 31 січня.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.