Друга світова забрала батьків, а нинішня війна — домівку

• Своє 88-річчя нещодавно відсвяткувала Валентина Гетьман.

• Чимало випробувань випало на її долю — мати загинула на очах, а старший син помер за дивних обставин в армії.

• Черговим ударом стало повномасштабне російське вторгнення, яке змусило жінку покинути рідне місто і переїхати до Махнівки, де Валентина мешкає вже третій рік

Валентина Гетьман народилася 2 червня 1936 року на Донеччині, у місті, яке завше було центром соляної промисловості України — Соледарі. Тато Арсентій Шепель працював на соляній шахті №3, мама Агрипина — на швейній фабриці. Коли Валентині виповнилося три роки, на світ з’явився її молодший брат Євгеній. 

У 1941-му, у розпал Другої світової, молоду сім’ю розлучила війна — Арсентія призвали на фронт. Агрипина залишилася сама з двома малими дітьми на руках. Валентині тоді було п’ять і вона й гадки не мала, що бачить тата востаннє — він загинув на війні. Мине багато років, перш ніж героїня нашої публікації дізнається, що її батько похований у Запорізькій області. Аж у 1985-му Валентина отримала на руки документ, який підтвердив, що Арсентій Шепель героїчно загинув на фронті 25 грудня 1943 року.

Сусіди видали заміж за солдата

Коли чоловіка забрали на війну, Агрипина так і залишилася з дітьми в Соледарі. Одного дня на місто здійснили авіаналіт, під час якого жінка загинула. Її розірвало на частини — згадує Валентина. Їй із братом теж дісталося: Валентина отримала поранення в голову, Євгеній травмував перенісся. Після того, як мама загинула, дітей прихистили сусіди.

— У вісім років я пішла до школи, — згадує Валентина Гетьман. — При війні я ще вчилася, книжок не було. Потрібно було німецьку складати. Порахувати я ще порахую, ну «кіндер», що таке знаю, «гут» знаю, що це добре. А далі? Так я провчилася сім років, і все. Більше ніде не вчилася.

Коли Валентині виповнилося 18, вона почала працювати у будівельній бригаді, яка відновлювала міста та села після розрухи. Потім пішла на Артемівський завод шампанських вин, а за два роки перейшла на Динасовий (керамічний) завод у рідному Соледарі.

— Він колись був військовий, виготовляв різні запчастини військового призначення, — розповідає Валентина. — Потім його перекваліфікували. На Динасовому заводі виготовляли цеглу різних розмірів, форми для будівництва будинків.

Того ж року Валентина Гетьман вийшла заміж. Як сама каже — це сталося абсолютно випадково.

— Солдат прийшов з армії, сусіди мене за нього і видали, — згадує жінка. — Валентин Бондаренко, він сам був із Часів Яру. Прожили ми з ним 17 років. Ми не були розписані, жили у цивільному шлюбі.

Трагедії одна за одною

У 1958 році Валентина народила первістка Валерія. Через дев’ять років на світ з’явився їх другий син Володимир. Жінка навіть не здогадувалася, що її знову спіткає горе. У 19-річному віці її Валерій помер за дивних обставин.

— Його призвали у військкомат, — згадує Валентина Гетьман. — Що сталося, не знаю. Через два дні мені прислали похоронку. У висновку написали, що черевне сплетіння тріснуло на чотири частини. Чи удар, чи впав — пояснень мені військкомат не дав. Мій старший син не дожив до свого дня народження десять днів.

Молодший Володимир одружився, коли йому виповнилося 18. Відгуляли весілля, син почав своє життя. На жаль, зв’язок із ним обірвався — Валентина по цей день навіть не знає, де він.

— Я вийшла заміж вдруге, його звали Леонід Гетьман, — продовжує жінка. — Він працював на тому ж заводі, що і я. Поїхав у відрядження на Микитівку на метолобазу, за рейками, які мав доставити на підприємство, щоб робити колії і загинув у Майорську. Це за Горлівкою. Потрапив у автокатастрофу. Наче як кудись везли дітей, там був поворот. У Льоні машина важка і вона врізалася в дерево. О 8 ранку його вже не було. Щойно про це дізналася, одразу найняла машину, наше керівництво навіть не знало, що з ним. Відправили тіло чоловіка спочатку в Горлівку, а потім до нас у Соледар і поховали там. Підприємство пам’ятник поставило.

Так Валентина залишилася зовсім сама. Молодший брат Євгеній, який працював геологом, помер у 1982 році. За декілька років пішла з життя і своячка Неля, яка працювала у Бахмуті суддею. Вона загинула під час відпочинку, втопившись на пароплаві «Адмірал Нахімов».

«Я б їм ноги і руки цілувала за мій порятунок»

Все життя Валентина Гетьман пропрацювала на Динасовому заводі в рідному Соледарі. На заслужений відпочинок пішла у 1994-му. Каже, відпускати її не хотіли. Починала простою робітницею, закінчила контролером відділу технічного контролю та центральної заводської лабораторії.

— Я і в хорі брала участь і ще була додатково дружинником, — розповідає Валентина Гетьман. — Возили мене на інші підприємства, показувала роботу свою. Нагороди у мене є — «Ветеран праці», «Переможець соцзмагання 1977», «Ударник десятирічки».

У рідному Соледарі жінка прожила до 2022 року. Коли росія почала повномасштабне вторгнення, їй довелося тікати. Як каже сама, Друга світова війна забрала у неї тата і маму, а сучасна війна роздягнула, роззула і забрала дім. Так Валентина потрапила до Махнівки, де знайшла прихисток у закладі для тимчасового перебування та медичного обслуговування при Центрі надання соціальних послуг тамтешньої сільської ради.

— Я дуже вдячна кореспонденту Колі Могилевському, який витягнув мене з епіцентру вогню, — каже Валентина. — Їхала машина з написом «Преса». Ми її зупинили, була зі мною ще одна жінка, Люба. Коля нас взяв у машину і так ми потрапили в Краматорськ, а звідти — на Вінниччину. Вже більше двох років я проживаю тут, у Махнівці. І дякую всім працівникам Центру надання соціальних послуг. Я б їм руки та ноги цілувала за мій порятунок.

Читайте також:

Катерину Кіндратівну вітали цілий день. Їй виповнилося 95

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.