А у ВАС є хобі?
Часто хобі застосовується як засіб для зняття стресу та втоми. Людина отримує від улюбленої справи неймовірне задоволення.
Як кажуть у народі: “Скільки людей — стільки думок”. А ми скажемо трішки по-іншому — скільки людей, стільки і хобі…
Хобі допомагає жити яскравим і цікавим життям, не дає нудьгувати або лінуватися, але часом дивує своєю неординарністю і навіть переходить кордони загальноприйнятих стандартів.
Сьогодні наші розповіді про людей, у яких є хобі. Якщо ви відноситесь до таких, пишіть нам в редакцію про своє хобі. Найбільш цікаві розповіді будемо публікувати.
Лікар-кардіолог Олена Березняк вишиває картини хрестиком
На стінах кабінету кардіолога у міській лікарні Козятина висять дивовижні картини. Одразу і не скажеш, що ця краса не намальована, а вишита хрестиком. Вражає акуратність і ретельність, з якою виконані роботи. На запитання, яка це пацієнтка так віддячила, медсестра відповіла, що це роботи лікаря.
Таку красу створює Олена Федорівна власноручно.
Газета “RIA-Козятин” взяла у пані Олени ексклюзивне інтерв’ю про її хобі.
Олена Федорівна розповіла, що, на жаль, має дуже мало часу, який може виділити на улюблене заняття. Робота кардіолога і будь-якого лікаря потребує постійної самоосвіти. На ринку медичних препаратів і послуг постійно з’являється щось нове. Треба йти в ногу з часом, бути добре обізнаною в сучасній ситуації. Часто доводиться їздити на курси та семінари. Багато годин проводити за комп’ютером, вишукуючи корисну інформацію на кардіологічних і інших медичних сайтах.
— У мене, як і в кожної жінки, окрім професійних справ, багато ще й домашньої роботи, — каже Олена Федорівна. — Усе це потребує уваги і часу, як і моя родина. Тому вишивати можу дозволити собі лише по кілька годин на тиждень. А хотілось би частіше. Впевнена, багато жінок зі мною солідарні.
— Хтось у вашій родині вишиває?
— Як і всіх дівчат у радянській школі, мене вчили вишивати на уроках праці. Моя мама в молодості дуже гарно вишивала технікою подвійного хрестика, гладдю, гаптувала мереживо. Але тоді це мене не надихало. Більше подобалося в’язати гачком і на спицях. Я брала участь у шкільному вокально-інструментальному ансамблі… Очевидно, з віком змінилось моє світовідчуття. До вишивки картин хрестиком заохотила одна з подруг. Коли мені подарували набір для вишивання — не спробувати, було б не тактовно. Поступово ця справа мене захопила.
— Що це вам дає?
— Не знаю, чи мені це щось дає. Я отримую естетичну насолоду від створення краси. Сам процес впливає на мій настрій позитивно. Спонукає до спокійних роздумів. Я відчуваю себе творцем маленького дива.
— Як ставиться родина до вашого хобі?
— Ставлення моєї сестри і племінниці було здивовано-скептичним. Вони в’яжуть — створюють щось корисне — одяг, покривала. А я перевожу час і гроші на нікому не потрібні картини. Але поступово, коли мої роботи вигідно прикрасили інтер’єр оселі, їх ставлення змінилося на захоплено-позитивне. Мама завжди ставилася до мого вишивання з повагою. А чоловік мене підтримує. Іноді піджартовує. Згадує, як я вишивала під час відпочинку на морі прямо посеред пляжу, замість того, щоб лежати і загоряти.
— Як ви вважаєте, хобі повинно бути у кожної людини?
— Дивлячись що називати цим словом. Якась віддушина в цьому житті повинна бути в кожного. Але для когось, це телесеріал, для когось - сауна… Усі ми так чи інакше витрачаємо час і гроші на те, що приносить нам втіху.
Підприємець Олександр Шавлюк — колекціонує вінілові пластинки
Поспілкуватися із козятинським шанувальником пластинок нам вдалося безпосередньо на його робочому місці у магазині “Майстер”. У приміщенні лилася приємна музика. Дихання перехоплювало від якості та чистоти звучання мелодії. Інтер’єр магазину говорить за свого господаря. На стінах та прилавках лежать пластинки. Увімкнений програвач відтворює кожну нотку мелодій.
Власник магазинів “Майстер” та “Еліта” Олександр Шавлюк родом із Вернигородка. Ходив до першого дитячого садка (тепер терцентр) та навчався у першій школі. Після школи він подав документи до Вінницького торгово-економічного інституту.
— Після першого курсу мене призвали, — пригадує. — Відслужив та повернувся до навчання. У 1989 році закінчив інститут та поїхав до Козятина. Протягом трьох років працював в міськторзі. Потім розпочав власну справу.
Паралельно із роботою Олександр заснував студію звукозапису “Фан” в міському будинку культури.
— Я працював на офіційній роботі вдень, а у вільний час на студії, — розповідає пан Олександр. — На довгий період цим займатися в мене не вистачало часу та сил. Далі я вирішив відкрити власну справу.
Любов до пластинок у Олександра розпочалася ще з дитинства. Свій перший вініл придбав десь у сімдесяті роки.
— Це був період перед олімпіадою, — говорить Олександр. — На той час великого вибору не було. Лише одна фірма “Мелодія” випускала платівки. Вони коштували близько трьох гривень. На той час досить дорого.
За словами Олександра, на сьогодні його колекція складає більше тисячі екземплярів. Деяких платівок він має по декілька екземплярів. Люди знають, що він збирає платівки, тому приносять часто. Деякі звичайно бувають у неліквідному стані, з них можна виготовляти риночки для квітів або... настінні годинники, інші замість шпалер клеять вініл на стіни.
Ми поцікавились, чи багато козятинчан колекціонують пластинки?
— Є люди, котрі просто мають програвачі та інколи слухають музику. В Козятині — більше тридцяти чоловік, які так само, як і я, цінують вініл. Це своєрідний клуб за інтересами. В загальному його (вініл) випускають для тих, хто хоче почути певний діапазон звучання. На дисках звук виходить сухіший. Такі нюанси не завжди всі люди можуть відчути. Є певна категорія людей, яким байдуже, що за музика, головне — щоб якісна.
Улюблені виконавці Олександра — The Beatles.
— Скажу чесно, коли Кузьма розбився, я купив вініл Скрябіна і наздоганяю втрачене, — розповідає нам колекціонер. — З українських музикантів дуже мало хто випускає вініл. Із останніх виходила пластинка гурту ВВ. Люблю слухати “Океан Ельзи”, “Другу ріку” та “Машину часу”.
— Я думаю, що у кожного із нас має бути особистий простір. Дружина моя — далеко не фанат платівок, але ставиться із розумінням.
Художниця Лілія Колодій вирощує фіалки
Біля швейної фабрики в Козятині живе Лілія Колодій. Про її колекцію фіалок знають усі в мікрорайоні. Часто, ідучи в гості, заходять до пані Лілії по квітку. Багато хто вважає, що гарна жива рослина — кращий подарунок, ніж букет зрізаних квітів. Вона буде набагато довше радувати господаря своїм цвітом. Лілія Дмитрівна не жаліє рослин. Якщо у неї є декілька однакових, із задоволенням віддає їх у хороші руки.
— Усе почалося з того, що років 15 тому я купила на базарі квітку, яка мені дуже сподобалась,— розповіла про своє захоплення газеті “RIA-Козятин” Ліля. — Вона у мене добре прижилась, дуже довго цвіла. Я спробувала із листочка виростити нову рослину. Адже фіалка вперше розцвітає приблизно в семимісячному віці і може радувати квітами ще декілька разів впродовж півтора року. Потім вона старіє і поступово пропадає. У дворічному віці треба брати листочки для розмноження. Коли зацвіла рослинка, вирощена мною, я дуже раділа. Захотілось виростити ще — але інших кольорів.
Зараз у пані Лілії приблизно до сотні сортів фіалок. За її словами, коли налічила шістдесят — перестала рахувати. Існує більше 15 тисяч видів фіалок і кожен вона хтіла б мати.
— Є квіти однотонні, дво- і триколірні, гладенькі, махрові, з бахромою, — розповідає вона. — Є гігантські — у яких квітка величиною 5 см і карликові — уся рослина в діаметрі 5 см.
— Що вам найбільше подобається у вирощуванні фіалок?
— Це відчуття, коли ось-ось має розквітнути бутон нового сорту фіалки. Тоді заглядаю до рослини щогодинно. Кожна із цих рослин неповторна. І у нас з ними взаємні почуття: я люблю їх, а вони мене.
— Як зберегти фіалку якнайдовше?
— Ці квіти не люблять дуже рясного поливу, але треба дивитися, щоб і не пересихали. Освітлення теж краще помірне, можна навіть штучне. Ідеально — коли сонячне світло трохи розсіюється деревами за вікном. Коли моїм квітам стало не вистачати підвіконня, чоловік для нас зробив стелаж із штучним освітленням. Вони почуваються там добре.
А щоб продовжити вік рослини, треба взяти листочок із середини дворічної розетки і посадити його у міні-тепличку: в пластикову чарочку насипати землі, полити гарненько і накрити пластиковою склянкою. Десь через 2 місяці з’являться паростки, кожен з яких треба посадити окремо. Фіалка любить рости посередині горщичка. Декілька рослин в одній посудині будуть заважати одна одній і хворіти. Бажано використовувати спеціальну землю. З її допомогою створюється відповідний дренажний режим.
Від редакції: Газета “RIA-Козятин” бажає пані Лілії згодом мати всі сорти фіалок і встановити рекорд серед колекціонерів. Щоб збулась її заповітна мрія.
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
