Ображай по-українськи. Сміючись, без образи

У давні часи, коли люди називали статеві органи  всякими  іменами з тваринного чи рослинного світу, це не були образою.

Про це розповідає нашій газеті Ірина Ігнатова, український етнограф.

— Тоді чоловічі принади називали качанчик, огірочок, або ж навіть рак, бугай, кінь, - каже вона. — І це не була лайка, а грайливе інтимне подружнє спілкування.

Наприклад, кінь та бугай означало, що дуже гарний коханець. Одним із найбільш образливих  і лайливих було, коли  чоловіка називали дармовисом. Це означало, що він не виконує свої основні функції, що він статево не спроможний. Дармовисів на той час не сприймало суспільство. Жінка не мала права на розлучення, але, коли чоловік статево не спроможний, тобто дармовис, церква дозволяла розлучення. А такий чоловік більш не мав права бути в шлюбі. Тому це слово було найбільш образливим.

Отож, любі чоловіки, коли вас називають іменами тваринного чи рослинного світу, не сприймайте це як образу (аби не дармовис - прим. ред.).

Лайка в побуті, коли вживають слова мати-матір, це російська лайка і її  використовують для образи. Не забуваймо, що в українців культ матері — домінуючий, а лайка — це коли беруть щось цінне і його ображають.

У наших предків у піснях кінь — це своєрідний замінник статевого органу. Наприклад, “Ой, дівчино, напої мого коня”. Тобто, це завоульована еротика, так колись замовчували еротику. А на вісіллях  говорилося в прямому тексті.

Ще була поховальною еротико-сміхова традиція. Це коли молода вдова голосила над померлим чоловіком і це було обов’язково. Бо, коли не голосить, значить не любила. І приказувала вона, що втратила свого годувальника, господаря. Але й говорила: “З ким я буду спати, хто мене буде кохати”. До цього ставилися нормально.

А сміхова — це коли каже вдова одне, а сприймають по іншому. Наприклад, коли чоловік помирає перед Великоднем, коли саме красять яйця. Вдова голосить і каже: “ой, ти мій  любчику, пхав, пхав до яєць не допхав”. Це означало, що не дожив до Великодня. Або, коли  чоловік посадив садок поза хатою та перед нею, і вдова голосить: “Ой, Антосю, ти садив і ззаду і спереду, і не досадив, а хто ж буде далі садити”...

Отак і виникав фольклор і приказки. Це все з життя. До цього часу це замовчували, але зараз про це потрібно говорити — звідки ці корні, зрозуміти, які на це підстави і звідки все це виникло. На все є пояснення. Головне — адекватно розуміти.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.