«Якби ми запізнилися на одну ніч, могло не стати 4-х наших захисників»

• Допомога армії. До поїздки на передову волонтер Ольга Пирогова мала замовлення на військове приладдя від наших захисників.
• У кінці минулого тижня вона повернулася з поїздки і відрапортувала, що всі замовлення було доставлено.
• пройшла її поїздка до земляків на фронт, волонтерка розповіла нашому журналісту

Поїздка на схід Ольги Пирогової і її команди була довгою і важкою. На багатьох ділянках — бездоріжжя. Відстань між Куп’янськом і Вовчанськом — 81 км, дорогами — 173 кілометри, але тих доріг там зараз немає. 

— Є дорога тільки Ізюм—Слов’янськ, а в’їжджати в околоці селищ чи містечок — доріг немає взагалі. На одній ділянці дороги ми 40 кілометрів їхали 2 години, — згадує нелегку поїздку Ольга. — Тільки то вже пройдений етап. Кому що везли, всі до нас вийшли і всім, хто що замовляв, ми доставили.

— Як пройшла зустріч із воїнами-земляками?

— Давайте про це трохи пізніше. Насамперед хочу передати від наших бійців мінометного відділення 173-ї бригади подяку Віктору Сагайді, Володимиру Шубовичу, Володимиру Шишкову. Всі подяки підприємцям-фермерам у мене. Ще дуже хочу подякувати всім, хто долучився до збору на тепловізор. Особливо родинам загиблих воїнів, серед яких і родина Білецьких. Вони знали, що до хлопців треба їхати, а до закриття збору ще не вистачало 130 тисяч гривень. Родина Білецьких перерахувала на картку 130 тисяч і завдяки їм змогли закрили збір.

Цей прилад коштував 261 тисячу гривень і родина Білецьких дала на нього половину вартості. Це був найбільший збір, який коли-небудь був на моїй картці.

Багато в зборі коштів на прилад нічного бачення допомогли наші дівчата волонтери. Оля Шостак робила торти, спеціалісти подологи проводили збір коштів через лотереї і лотерей було дуже багато. Група «Майбутнє» зробила внесок у спільну справу через ярмарки. Всі, хто долучився, можуть пишатися собою. Вони врятували щонайменше чотири життя наших захисників.

— Ольго, де у вас була перша зупинка?

— Найперша точка була недалеко від Харкова у 172 бригаді. Потім поїхали на Вовчанський напрямок. 

— Там теж були хлопці з Козятина? 

— Цього разу ми їздили туди, де є наші козятинські хлопці. Було 6 замовлень і ми відвідали 6 військових точок. Завершилась наша поїздка на Слов’янському напрямку.

— Пригоди в дорозі були?

— А їх коли немає? Цього разу у нас вийшла з ладу електроніка. Мали забрати ближче додому одного з наших загиблих та техніка підвела.

— Крім замовлень військового приладдя ви ще щось везли нашим захисникам?

— Ми завезли всього дуже багато. В основному все домашнє. Домашня ковбаса, кров’янка, сало, котлети, голубці, бендерики. Крім продуктів привезли засоби гігієни і чоботи, пристрої бачення: нічники, біноклі. Що хлопці просили — все їм привезли і передали. Тільки потреби у наших захисників не зникають, просять ще, і моя карточка відкрита 24 на 7.

— А що ще наші воїни просять? 

— В основному прилади нічного бачення і дрони. Дрони, які ми привозимо, одноразові. 

— Як до вас ставиться місцеве населення?

— Їхали дорогою, майже нікого з місцевих не бачили. Хати розбиті, таке враження наче малюнок у темних тонах, наче все чорним олівцем заштриховано. Блокпости нас пропускали, тому що розуміли, звідки ми їдемо

— Хлопці вас, як зустріли?

— Теплом і радістю. Обіймають нас, а після обіймів кажуть: радість яка, наче вдома побували. 

— Військові окремо родині Білецьких подяку передали? 

—Так, наш воїн з Іванковець, 21-річний Сашко має приїхати у відпустку і вручити їм відзнаку від командування бригади. Сашка війна застала, коли він проходив строкову  службу. Він рано залишився без батька. Мама сама ростила двох синів, які виросли справжніми захисниками України.

— Що найважливіше в роботі волонтера? 

— Вчасно доставити те, що хлопці просять, бо іноді затримка коштує дуже дорого. Цього разу якби ми запізнилися на одну ніч, могло не стати 4-х наших захисників.

— Яка зараз ваша мрія?

Перемога над ворогом, а після війни поїхати на поле під Мазанівкою, де загинули мій брат і Олег Ясінський. Хлопці, які з ними воювали, знають, де вони загинули і обіцяли, що як самі живими залишаться, на те місце мене завезуть. Ми цього разу були за 20 кілометрів від Мазанівки та за браком часу і через погану дорогу не могли туди поїхати. Траса Ізюм-Слов’янськ дуже важка морально, на дорозі багато спаленої техніки, валяється багато згорілих машин.

За традицією Ольга після поїздки відвідує наших бійців у госпіталі. Не змінила вона традиції і цього разу. І в цьому заслуга всіх волонтерів, які поки вправляються з допомогою на два фронти. Ольга каже: якби волонтери не допомагали війську, то всіх нас тут вже не було б.

 

 

ВРІЗ:«Їхали дорогою, майже нікого з місцевих не бачили. Хати розбиті, таке враження наче все чорним олівцем заштриховано»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.