«Як я залишу друзів своїх. Я не можу інакше»

• У середу, 19 листопада Козятин прощався з Віталієм Полянським. З перших днів він долучився до війська. За два тижні до свого 51-річчя отримав важкі поранення. 15 листопада його не стало. Яким Віталій був, нам розповіли друзі воїна та батько Героя.

— Віталій був добрим і доброзичливим, допомагав усім, хто просив допомоги. Він жив у Києві та часто приїздив в Козятин. Знаючи, що Віталій спеціаліст з художнього розпису будинків, наша знайома попросила, щоб Віталій коли приїде, розмалював будинок її батьків. У той шедевр, що на вулиці Благовісній, він вклав всю любов своєї роботи.

Можете приїхати на вулицю Благовісну і побачити ту красу, — розповів батько Героя Олександр Гаврилович, — Крім основної роботи, мав хобі, шукав монети, хоча колекціонером не був. Мріяв, що якщо знайде щось цінне — віддасть в музей Михайла Грушевського. Мама Віталія, Галина Кирилівна, з Сестринівки. То у Сестринівці у нього також були друзі.

Ще одним захопленням Віталія була риболовля. Далеко не їздив і ловив для душі.

— Друзі Віталія говорили, що він дуже любив тварин. Розкажіть звідки у нього любов до друзів наших менших.

— Віталій зростав у любові і мав щасливе дитинство, був добре вихованим.

Ще з дитячих років приносив додому котів і собак і то також були його друзі. Коли став дорослим, його любов до тварин не згасла. Коли був в Козятині у теробороні, приніс пораненого голуба, бо вирішив, що голуб пропаде. Вдома лікував його. Вже на фронті приручив фазана і птах почувався в безпеці, коли Віталій брав його на руки.

— Що він говорив про війну?

— Він телефонував додому при найменшій нагоді. Запевняв, що у нього все добре. Ми чекали його у відпустку на День народження матері та не вийшло.

Мріяли, що на свій 51-й день народження він буде з нами вдома. Тільки 12 жовтня, під час виконання бойового завдання, в результаті влучання ворожого БПЛА типу «Молнія», Віталій отримав дуже важкі травми та опіки тіла ІІ та ІІІ ступенів 42-х відсотків поверхні тіла. Він був доправлений до лікарні в Запоріжжі, а згодом перевезений в Київський опіковий центр. В Києві я був біля сина. Лікарі робили все можливе, аби Віталію стало краще.

На жаль, 15 листопада, він помер у лікарні.

25 листопада їду у Київ. Там, у школі, де він вчився, пам’ятають про своїх учнів і хочуть поставити в його пам’ять і шану банер. Віталій душею в мого батька і свого діда пішов. Вони обидва дуже любили Україну. Ми відчували, що йому важко на фронті. Пропонували, щоб спробував списатися по інвалідності. А він говорив «Як я залишу друзів своїх. Я не можу інакше, ви мене таким виховали».

— Віталій — воїн-взірець. Це людина, яка була для всіх нас прикладом для наслідування у своїй відданості, вірності, порядності та жертовності. Це був воїн з твердим характером, спрямований на служіння Україні та її народу. Нам дуже не вистачатиме його, — сказав побратим Віталія.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.