«Я вже надто багато разів себе ховав подумки»: неймовірна історія виживання нацгвардійця з Козятина

Анастасія Квітка

Військовий Національної гвардії України Дмитро Фінашин зазнав складного поранення в бою, та зміг кілька діб протриматися без провізії.
Діма розповів неймовірну історію виживання на полі бою. Як був важкопоранений, знекровлений, втрачав свідомість та навіть не міг підвестися. Попри це по сантиметру повз, аби знайти своїх побратимів.

Нацгвардієць Діма Фінашин із позивним "Фін" зараз у шпиталі , вже переніс 4 операції, йдеться в ТСН.

«Могло бути трохи краще, але топчик. Я вже надто багато разів себе ховав подумки», - розповідає боєць.

Під час виконання завдання взяти «зеленку», він зі своїм батальйоном, потрапили в засідку. «Я просто чую, що їх кишить, їх там повно. І розумію, зараз буде весело», - пригадує "Фін".

Відео дня

Його побратим Олександр із позивним «Азов» отримав два кулевих поранення.

"Фін" та ще один їхній товариш по службі "Сократ" кинулися рятувати товариша. Та незабаром їм довелося помінятися ролями. «Ми почали тягнути Олександра і якась куля залетіла мені в руку. Відбило палець. Я такий, оу вавка, і давай туди турнікетом мотати», - розповідає "Фін".

Друга куля прилетіла невдовзі, в шолом. Після цього його знайшла ще й третя. «Він отримав поранення в ліву руку - від плеча до ліктя повністю там «розхерачило» її», - каже «Азов».

Дмитра знайшли в посадці. Він поранений, але живий

Тепер Діма став найтяжчим трьохсотим. «І він поранений, і я поранений, і він ще «краще», ніж я. Зняв свій ремінь. Кинув Фіну на низ, він його якось закріпив під пахву, я на ногу, за ступню і отак я з ним повз», - розповідає Саша.

В якийсь момент хлопці зустріли ще одного військового. Почали вибиратися разом, «Сократ» пішов у розвідку, але його вбили.

Потім у розвідку поповз «Азов». Наступного разу побратими зустрілися вже у шпиталі, бо Саша потрапив під сильний обстріл, впав у яму і знепритомнів. Коли зміг повернутися, "Фіна" вже не було. «Лежав на спині, штовхався п’ятками, головою підтягувався, наче хробак якийсь. І отак по сантиметрику рухалися вперед», - пригадує "Фін".

«Він намагався без рук повзком дістатися до вихідної точки». Давайте допоможемо стати на ноги нашому захиснику

Незабаром Дмитро лишився один, новий знайомий його кинув. Найбільше "Фін" боявся умерти. «Ніхто тебе не знайде, тебе не поховає дружина, тебе не зможе оплакати мама. І не в бою, не так, як ти це уявляв колись. Ну, собача якась смерть», - розмірковував боєць.

Вдень була страшенна спека, тому "Фін" із останніх сил знайшов воду. «Спрага просто палили із середини, сонце палюче. Я знекровлений, по суті, знесилений. Брудна, абсолютно, просто глина, на яку розлили трошки води. Я її починаю пити. І цей мул, як пилососом, і увібрав. Але мене це не цікавило, то було вода», - каже він.

У полі Діма провів дві доби, в якийсь момент він побачив військових. Цього разу – справжніх. «Я дивлюсь там штани піксель ЗСУ. Штани виявилися одного з військовослужбовців 80-ої бригади, вони й евакуювали Дмитра.

Поранених нацгвардійців, серед яких і козятинчанин Дмитро Фінашин, зустріли оплескамии на столичному вокзалі

У шпиталі констатували дуже тяжкі травмами. «У мене було поранення десь сантиметрів 15 нижче плеча. Мені наклали турнікет, по суті, на найвищу точку. Ампутували там. Плече у мене вже не плече», - каже військовий.

Та він надзвичайно швидко відновлюється. Його дружина Ірина каже, поки з чоловіком не було зв’язку, не знаходила собі місця. «Ми розуміли, що зв’язку там не буде і в неділю просто пише: «люблю». І от після таких коротких СМС починаєш надто сильно хвилюватись», - каже дружина Ірина.

Та за кілька днів він зателефонував.«Він набрав і сказав, що була ампутація, немає лівої руки, пальця на правій руці. Ми вирішили, живий, а з іншим розберемся», - переконує дружина.

Тепер Діма прилаштовується жити без пальця і без руки. «Шо взяти до руки – пасту чи щітку? А куди діти щітку, а як видавити пасту. І не хочеться кудись класти її, бо там брудно. Що я - грязнуля якась. Це я так з болота воду п’ю, а так я нє», - сміється Дмитро.

Каже, єдине, що турбує насправді, - фантомні болі. «Ти лежиш, не болять ніякі рани. А болить рука, якої немає. Я лежу, дивлюсь. Кажу, мозок, ну зрозумій, там нічого немає, а воно не допомагає», - переконує "Фін".

Однак сприймає це без жалю, а як досвід. І будує плани на майбутнє – спочатку реабілітація, а потім хоче вчити воювати солдатів.