Війна забрала його життя у 31 рік

Сергій Кацабін (у центрі на задньому плані) разом із побратимами. Світлину зробили за день до загибелі нашого земляка

• Минуло вже сім років, як Сергія Кацабіна немає з нами.
• Козятинчанин загинув під селом Логвинове, що на Донеччині на початку лютого 2015-го.
• За однією з версій, автомобіль, у якому їхав молодий чоловік, підірвався на фугасі, за іншою – машина потрапила під обстріл РПГ

Сергій Кацабін народився у Липовецькому районі Вінницької області. Ще коли він був зовсім малим, від нього відмовилася рідна мама. Та згодом доля подарувала йому нову родину — Сергійка всиновили Людмила і Борис Кацабіни. Так він і потрапив до Козятина.

Навчався у школі №2. Ще в шкільні роки почав цікавитися медициною, тож коли постало питання стосовно вибору майбутньої професії, не вагався ні на мить. Після випуску зі школи поїхав до Погребища, де вивчився на фельдшера у місцевому медичному коледжі. Тоді саме була Помаранчева революція і наш земляк був учасником подій на Майдані Незалежності.

Сергій Кацабін влаштувався фельдшером. Працював на швидкій допомозі у столиці. Пізніше вступив до медуніверситету імені Богомольця, де навчався на заочному відділенні. Хотів вивчитись на фармацевта.

Коли почалася Революція гідності, козятинчанин не міг стояти осторонь тих буремних подій. А далі — військовий конфлікт на сході нашої країни. Сергій поїхав до зони проведення АТО/ООС спершу як волонтер. Разом з іншими медиками працював на блокпосту у Слов’янську, на опорному пункті «Хрест», що у Дебальцево. У червні 2014 року козятинчанина як медика-волонтера нагородили почесною грамотою Вінницької обласної адміністрації та обласної ради.

Коли сформувалася 1-ша окрема медична рота імені Миколи Пирогова, Сергій записався добровольцем і повернувся на схід вже у складі цього формування. Служив фармацевтом медичного постачання. На передовій врятував життя не одному бійцеві, але сам від смерті не вберігся.

Понеділок, 9 лютого 2015 року, став останнім днем, коли Сергія Кацабіна бачили живим. Наш земляк отримав завдання евакуювати поранених з Дебальцевого до Артемівська. Машина прибула увечері, одного з військових треба було терміново відвезти до лікарні. Розвідка доповіла, що дорогу до Артемівська обстрілюють снайпери, але на той момент ще ніхто не знав, що населений пункт Логвинове, який розташований саме на шляху до Артемівська, вже зайняли сепаратисти. Це стало відомо вже після того, як машина, у які Сергій Кацабін супроводжував поранених бійців, рушила до пункту призначення.

Біля Логвинового на Сергія чатувала смерть. Що саме сталося, достеменно невідомо. За однією версією, автомобіль підірвався на міні. За іншою, швидка потрапила під обстріл. У засідку потрапили ще декілька машин. Вдалося знайти тіла майже всіх загиблих, окрім Сергія Кацабіна. У списках полонених наш земляк теж не значився. Відтак його спершу визнали таким, що зник безвісти.

Минув майже рік, проте жодної інформації про те, чи вижив Сергій, не було. Наприкінці грудня 2015-го суд визнав його померлим. Датою смерті встановили 9 лютого 2015 року. Саме той день, коли автомобіль, в якому їхав Сергій, потрапив у засідку.

Вже наступного року, на початку квітня вдалося знайти тіло бійця з Козятина. Виявилося, що увесь цей час він був похований на Алеї тимчасово невстановлених захисників України Краснопільського кладовища під містом Дніпро. Експертиза ДНК підтвердила, що це справді він. Перепоховали бійця на цвинтарі у селі Козятині 22 квітня, у день його народження. Того дня йому мало б виповнитись 32 роки.

Посмертно Сергія Кацабіна нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеня», орденом «Народний Герой України», пам’ятним нагрудним знаком «Медична рота», нагрудним знаком «За заслуги перед Козятинщиною», відзнакою Козятинської міської ради «За героїзм та патріотизм». У червні 2017 року Сергію Кацабіну присвоїли звання «Почесний громадянин міста Козятин». На фасаді школи №2, де навчався Герой, а також Погребищенського медичного фахового коледжу у пам’ять про бійця встановили меморіальні дошки.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.