Він розраховував все на три кроки вперед, мав багато мрій і був душею компанії

• Страшна безжальна війна забрала на небо ще одного захисника України.
• 8-го квітня на Донеччині обірвалося життя Віктора Микульшина. Добровольця з Ужгорода з Козятином пов’язувало дитинство і перші кроки самостійного життя.

Прощалися з Віктором Микульшиним на центральній площі нашого міста. Провести його в останню дорогу прийшли його друзі, родичі, однокласники та колеги по роботі з Управління надзвичайних ситуацій у Закарпатській області.

Коли траурна колона заходила на площу, рятувальники з Ужгорода встелили Віктору дорогу квітами, а всі, хто знав і не знав при житті Віктора, опустились на коліна.

Відкрила мітинг реквієм заступник директора міського будинку культури Лариса Ромасько такими словами:

— Шановна громадо. Скорботна і страшна звістка знову зібрала нас на цій площі. Знову з Донеччини — з землі, за якої пролито стільки крові. Наші хлопці на дівчата в ту землю вгризаються, у неї зариваються, тримають її руками й зубами, нищать ворога, займаючи ворожі позиції тільки, на жаль, надто високою ціною.

Віктор Миколайович народився 11 грудня 1969 року у Миколаєві. Потім переїхав до нашого міста. Навчався у старій будівлі школи № 4, а коли її закрили, вони всім класом перейшли до школи №2. Далі студентське життя в нашому залізничному училищі. В 1992 році закінчив вище військове училище в Санкт-Петербурзі. Після навчання по розподіленню служив в Ужгороді.

У званні підполковника служби цивільного захисту, заступника начальника відділу реагування  Управління Державної Служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області вийшов на пенсію. За хорошу службу був нагороджений «Медаллю за бездоганну службу» III ступеня та відзнаками Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. З початку повномасштабного вторгнення у квітні 2022 року добровольцем пішов на захист нашої держави.

А 8 квітня 2023 року в званні капітан ЗСУ,— начальник продовольчої служби військової частини А - 4117 — загинув.

Чин поховання за загиблим воїном провів настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ Антон Борис. Священник першим підійшов до вільного мікрофона.

Отець Антон говорив довго. Та його ключова фраза «ми живемо не для себе, і не для себе вмираємо» не велика, а скільки в ній сказано.

Міський Голова Тетяна Єрмолаєва наголосила — Віктор був відповідальний, цілеспрямований, працелюбний, чесний, добрий, чуйний, готовий завжди прийти на допомогу тим, хто її потребує. Таким його запам’ятають всі, кому пощастило бути поруч з ним.

— Немає слів, щоб передати біль та розпач через непоправну втрату. Висловлюємо глибокі співчуття родині загиблого і всією громадою розділяємо жалобу. — сказала очільниця громади.

Найкраще Віктора знають його колеги по цивільній службі, рятівники Ужгорода. Вони підкреслили, що Віктор був дуже розумним. Він бачив ситуацію за три кроки наперед.

— Коли їхали на завдання з ним, ми були впевнені, що він розрахує все до дрібниць. На роботі чесний та відповідальний, а поза службою був душею компанії, — казали вони.

Однокласників Віктора з’їхались багато. Геннадій та Ігор відповіли за всіх.

— Віктор дуже добре вчився. Тільки ми тягнулися до нього тому, що у нього були якості лідера. Він був дуже справедливим і душею компанії. Для нас те, що він загинув, просто шок.

Завершилась траурна панахида прощанням громади з загиблим воїном. Траурна колона взяла курс до міського кладовища. Поховали Віктора на Алеї Слави під гімн України та військовий салют.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.