Він був людяним і щирим, Козятин попрощався з Героєм Олексієм Дукою

Вячеслав Гончарук

У суботу, 22 липня, Козятинська громада проводила в останню дорогу Героя Олексія Дуку.
Він виріс в сільській сім’ї, не боявся роботи, допомагав тим хто просив і не просив допомоги
. Ті, хто знав його особисто, називали його добряком

Зустріла громада свого Героя живим коридором на вулицях Довженка та Героїв України. Спочатку з Олексієм прощалися біля будинку, де він жив з дружиною і дітьми, звідки пішов на війну у складі Вінницької Нацгвардії. Багато його друзів і знайомих говорили, що Олексій був душею компанії. Тож не дивно, що біля будинку Олексія зібралося так багато людей. Прийшли з ним попрощатися його рідні, родичі, однокласники, сусіди, друзі і колеги по роботі дружини Олексія Юлії. Віддати шану Герою приїхали з фронту його побратими.

Попрощавшись біля будинку загиблого воїна, траурна процесія рушила за маршрутом: храм Святого пророка Іллі, центральна площа, алея Слави. В церкві настоятель храму Пророка святого Іллі отець Роман та настоятель Свято Покровського храму Отець Іван провели за Героєм заупокійну панахиду.

Відео дня

На подвір’ї храму ми зустрілися з друзями сім’ї Олексія Віталієм Креденцером та його дружиною Юлією. Вони розповіли, що народився Олексій у Кашперівці. Там вчився у школі. Вступив до Житомирського автодорожного училища. Пізніше навчався у вищому училищі поліції. Після чого став працювати у лінійному відділі станції Козятин.

Декілька разів служив у АТО, а після повномасштабного російського вторгнення пішов у військкомат і підписав контракт. Олексій — це людина, яка змогла виховати в собі високі моральні якості такі, як людяність, щирість, доброта, сказали вони.

За планом в церкві Святого пророка Іллі мав бути проведений священниками чин поховання та за браком часу відслужили панахиду і траурна колона стала переміщатися на площу. Там ми зустріли маму загиблого в минулому році Героя Миколу Лисого Любов Лису з Пиковця. Вона розповіла, що Олексій і її син Микола при житті були великими друзями.

— Ще зовсім недавно ми зустрічалися з ним біля «Соловейка». Навіть не вірилось, що то була остання наша зустріч, — сказала мама Героя Миколи Лисого.

На площі заграла «Пливе кача» і всі зустріли Олексія на колінах.

Відкрила мітинг реквієм начальник Козятинської культури Світлана Рибінська. Вона в своєму вступному слові нагадала, що наших захисників постійно треба пам’ятати і допомагати їм. Свободу може отримати лише ціла країна і якщо тил забуде де фронт, то фронт може бути там, де тил. Потім ведуча зупинилася на біографії Героя.

Народився Олексій 1 квітня 1979 року. Після вторгнення рашистів підписав контракт з військовою частиною А-3028 Національної гвардії України та взяв участь Антитерористичній операції. По завершенні контракту працював у правоохоронних органах у столиці. Коли відслужив, подався за кордон кращої долі шукати. Та коли війна постукала з новою силою, він приїхав і в лютому 2022 року пішов захищати рідну землю…

— 19 липня цього року біля населеного пункту Первомайське сержант Олексій Дука, виконуючи бойове завдання, потрапив під артилерійський обстріл, отримав поранення, несумісне з життям, — сказала ведуча мітингу та запросила до молитви священників ПЦУ — Благочинного Вінницько-Тульчинської єпархії Романа Масиру, благочинного Вінницько-Барської єпархії Валерія Кушніра та настоятеля Свято Покровського храму села Сестринівка Івана Дуника.

Після чину поховання слово мали отець Роман Масира, секретар Козятинської міської ради Тетяна Римша, колега по роботі Олексія Роман Михольчук та директор Кашперовецької гімназії Світлана Біла. Всі вони подякували матері Героя за такого сина та висловили слова підтримки родині загиблого воїна.

Після виступів з Олексієм стала прощатися громада. Багато з присутніх не стримували сліз. Помітили, що змахнув з свого лиця краплину голова федерації футболу Олександр Шевчук.

— Моя дружина і дружина Олексія — подруги. Мені важко говорити… Якось були ми з ним в одній компанії, терміново треба було від’їхати, а у мене вийшла з ладу автівка. Він підійшов і каже: не грайся, бери мою і їдь, — розповів тренер ветеранів «Моноліта».

Коли ми приїхали на алею Слави міського кладовища, там група чоловіків обходили могили Героїв. Запитали кого вони шукають.

— Всіх, ми їхні побратими, проїздом заїхали провідати їх.

На алею Слави принесли Олексія, вразило те, що деякі хлопці, які хвилину тому йшли, спираючись на милиці, стали перед процесією на коліна. Така шана живих воїнів передової до тих, хто віддав за наш спокій своє життя