В чесному бою ворог не міг перемогти «кордівців», тому діяв підло

• Вночі 22 травня 2022-го загинуло девять Героїв, в їх числі старший лейтенант
• Артур Турляк. Він служив у підрозділі особливого призначення КОРД. В другу
• річницю загибелі воїна рідні і друзі зібрались на Алеї Слави.

Коли ми приїхали на Алею Слави, там вже були рідні і близькі Артура. За 10 хвилин на кладовище приїхало керівництво міської ради, побратими з КОРДу та почесна варта від співробітників поліції.

Вони підходили до пам’ятника КОРДівця, прикладали руку до мармурової плити з постаттю Артура, вклонилися батькам воїна, висловлювали співчуття дочці Артура Каріні і дружині Катерині.

В призначений час почався мітинг пам’яті.

Відкрила його начальник відділу культури Світлана Рибінська. У вступному слові вона сказала:

— Минуло два роки, як ми всі заціпеніли, коли почувши звістку, що обірвалось життя одразу дев’яти захисників України, спеціального підрозділу особливого призначення «КОРД» і серед них наш земляк Турляк Артур Володимирович.

Артур, як і тисячі інших наших захисників без сумнівів і страху пішов боронити державу. Ми всі в боргу перед загиблим Героєм, але з нами залишається пам’ять про назавжди молодого впевненого в собі чоловіка. Чоловіка, який так потрібен був майбутній Україні, — сказала ведуча і запросила до молитви митрофорного протоієрея Василя Влізло.

Після панахиди слово мали Отець Василь, заступник міського голови Павло Холковський, начальник Хмільницького районного відділу поліції Валерій Романюк та побратим Артура Євген Шатохін. Всі виступаючі говорили коротко. Згадували, яким добрим був Артур при житті, що наша громада і вся Україна понесла велику втрату і вклонилися батькам Артура за такого сина.

Народився Артур Турляк у Новорічну ніч 1993 року.

Здобувши шкільну освіту, спробував стати частиною великої династії залізничників. Його мама і тато залізничники. Бабуся з дідусем до виходу на заслужений відпочинок також були залізничниками. Тільки здобувши в Козятинському залізничному училищі спеціальність оглядача-ремонтника рухомого складу Артур відчув, що то не його. Його більше приваблювала служба рятівника чи поліцейського.

Після строкової служби він пішов працювати у підрозділ МНС. Часто ставав свідком жахливих аварій, коли доводилось покалічених в дорожньо-транспортних пригодах людей вирізати з металевого полону. Іноді від таких ситуацій йому ставало моторошно на душі, підтримали старші товариші по службі казали: «Така у нас професія, ми людей рятуємо. Саме від наших дій залежить, коли ми постраждалого передамо в руки медичних працівників». Рятувати людей Артуру було ближче до душі і він залишився в загоні рятівників.

Коли міліцію перейменували в поліцію і реформували, Артур виявив бажання служити в поліції хоча в душі він залишався тим же рятівником і мріяв стати на вищий рівень.

Коли був набір у поліцію, він таємно від родини сам пройшов усі тести, а коли тести здав, поставив рідних перед фактом, що він вже поліцейський. Спочатку він працював патрульним, потім служив у підрозділі ТОР, а вже з ТОРу за конкурсом його перевели до КОРДу. Тільки КОРДівцем він був для України, для рідних він був добрим сином, чоловіком для дружини Катерини, ідеальним батьком для дочки Каріни.

Артур заочно вступив до Київського університету права Національної академії наук. Він мріяв стати співробітником ДБР, а ще він помічав, що його Каріна сильно захоплюється медициною і в його планах було вивчити донечку на лікаря.

Дружина Артура Катерина згадує, що коли почалася війна, він чомусь вірив, що вона триватиме недовго. «Війна скоро закінчиться, ми підемо в церкву і повінчаємось. Будеш моєю дружиною не тільки перед людьми, а й перед Богом» — казав він дружині. Але цього не сталося… Артур служив у зведеному полку «Сафарі» Звільняв від загарбників Бучу, Ірпінь, Гостомель, Харківщину. В Запоріжжі загинув.

— Артур завжди був лідером. Ще під час строкової служби в армії він не шукав для себе легких шляхів, він завжди був в числі тих, хто залучається до завдань підвищеної складності. Так було, коли він служив у КОРДі, — згадували друзі Героя, — Він з бази виїжджав на завдання, а рідні думали, що він перебуває на базі. Якось зателефонував матері, що їдуть колоною через Козятин, щоб вона винесла хлопцям чогось смачненького домашнього поїсти. Так рідні й дізналися, що колоною на схід України через Козятин їхав Артур не один раз.

Після виступів від мікрофона славного воїна пом’янути хвилиною мовчання і поклали квіти. На завершення заходу пам’яті Світлана Рибінська зачитала текст  нагородження від Президента України.

В ньому йшлося: за участь у здійсненні заходів із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 5 серпня 2022 року № 559/2022 Артура Турляка нагороджено відзнакою «За оборону України» (посмертно).

Нагороду вручив дочці Артура Каріні командир вінницьких кордівців.

.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.