У Титусівці поховали воїна «скіфів» Володимира Протосвіцького

• У середу, 15 лютого, Козятинська громада попрощалася з Героєм, 20-річним Володимиром Протосвіцьким.
• На другий день після свого дня народження він, як і його батько, пішов боронити Україну та загинув, захищаючи її

Зустріли загиблого Героя живим коридором, стоячи на колінах, 14 лютого близько 17.30. З ранку наступного дня до будинку, де жив захисник України з батьками, старшою і молодшою сестричкою стали сходитись його друзі, родичі, сусіди, знайомі, куми, однокласники, друзі батьків Володі  Валентини Юріївни та Миколи Миколайовича. 

Ще священик проводив заупокійну панахиду, а на дворі вже стала формуватися траурна колона. В її голові — портрет воїна, прапор Вінницьких скіфів, червоно-чорний стяг, коровай, гілка черешні з стрічками, бо захисни був неодруженим. Далі йшли дівчата з оберемками живих квітів.

Попрощавшись з Володею в батьківському домі, траурна процесія взяла курс на центральну площу міста.

На площі ми помітили групу засмучених хлопця та дівчат. Виявилися, що це однокласниками загиблого воїна Анна Андрощук, Олександр Ковальчук, Дар’я Белінська, Ярослава Бабій, Лілія Сікалюк. Вони розповіли, що Володя був активний, благородний та безстрашний. Відкритий у спілкуванні, вмів розуміти свого співрозмовника, доброзичливий, мудрий, мав почуття обов’язку перед тими хто її просить чи потребує, мав почуття гумору, був співчутливим до людей і тварин.

Мітинг реквієм відкрила начальник Козятинської культури Світлана Рибінська. Вона розповіла біографію Героя України та повідомила, за яких обставин наш земляк загинув. 

— Протосвіцький Володимир Миколайович народився 26 вересня 2002 року в селі Титусівка.  В 2009 році пішов у перший клас в Козятинський ЗНВК ім. Підгорбунського «Школа-інтернат-гімназія». У 2018  році закінчив 9 клас і пішов навчатися у Бердичівське вище професійне училище на спеціальність «машиніст сільськогосподарського виробництва; водій автотранспортних засобів; слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування». Проте згодом він, як і його батько,  вирішив захищати Україну зайнявшись військовою справою.  На другий день після свого дня народження 27 вересня 2021 році пішов на військову службу за контрактом і був направлений у 9-й окремий мотопіхотний батальйон «Вінницькі скіфи». 

Створений батальйон був 12 травня 2014 року як Вінницький батальйон територіальної оборони, а кістяком батальйону стали добровольці Вінниччини. З початку червня того ж

року батальйон було відправлено в зону АТО для забезпечення кордонів України. З 2015 року батальйон було переведено у структуру 59-ї окремої мотопіхотної бригади Оперативного командування «Південь» сухопутних військ ЗСУ.

Майже 9 років 9 окремий мотопіхотний батальйон захищає суверенітет та територіальну цілісність України у найгарячіших місцях. За цей час незламні та відважні «скіфи» пишуть історію новітньої України героїчними подвигами. Володимир Протосвіцький був сповнений патріотизму до рідної країни він, як сформований чоловік знав для чого він туди йде.

10 лютого 2023 року під час обстрілу самохідних артилерійських установок старший солдат, старший стрілець мотопіхотного відділення Володимир Протосвіцький  на Донецькому напрямку, поблизу населеного пункту Невельське отримав поранення, несумісне з життям. Він загинув при виконанні бойового завдання з забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримуванні збройної агресії ворога, був вірний військовій присязі, віддав життя за незалежність і свободу України і кожного з нас сказала Світлана Рибінська.

На мітингу слово мали міський голова Тетяна Єрмолаєва, а потім панахиду очолив священик УГКЦ  протоієрей Іван Цихуляк. Він разом з священиком  УГКЦ  Антоном Борисом провели на площі заупокійну молитву. Ще мала слово вчителька Володимира Протосвіцького Ганна Сікалюк. Після її виступу з захисником України почала прощатися громада. 

Хто знав і не знав Володю, прощаючись з ним повторювали: «Такий молодий, життєрадісний… ще жити і жити». 

— Йому завжди буде 20, таким він залишиться у нашій пам’яті та нашому серці назавжди, — казали, опустившись біля труни на коліно, люди. 

Коли з захисником України попрощалися  всі, траурна процесія взяла курс до місця поховання.

Перед похованням ще одну заупокійну молитву провів військовий капелан отець Іван. Востаннє мала можливість притулитися до свого сина мама Валентина, а тото Володі тримав для неї напоготові стакан води. Не стримувала сліз і кума загиблого воїна Вікторія. Вона казала, що Володю всі в селі поважали, а для неї він був не тільки хорошим кумом, а й найкращим другом. 

Віддали шану своєму побратиму і «Вінницькі скіфи». Вони під час поховання грали Володі Гімн України,  від них же захиснику та Герою прогримів військовий салют.

Читайте також:

«Геннадій Когут. Його ім’я назавжди викарбуване в Небеснім Пантеоні Героїв - Захисників України»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.