У гімназії №9 пройшов вечір пам’яті Віталія Михайловського

У гімназії №9 пройшов вечір пам’яті Віталія Михайловського
  • Другого травня минув рівно рік, як випускник гімназії №9 Віталій Михайловський загинув на полі бою. 

 — Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигаючи долетіти до землі. Люди вважають, що зірка, яка падає — це раптово обірване чиєсь життя. Так і зірка Віталія Михайловського спалахнула на небосхилі, яскраво горіла його добрими вчинками, гідними подвигами та й погасла, — казала ведуча вечора пам’яті Віталія Михайловського у гімназії №9 Анастасія. Її колега Олександр додав: «Маленький Віталій ріс спокійним та слухняним, в ранньому віці залишився без батьків. Батька він взагалі не пам’ятав, а смертельно хвора мама відвезла сина в Козятин на виховання бабусі.

Свою шкільну дорогу Віталій розпочав у 1995 році у Вінниці, а в 2001 році він був зарахований до 6 класу школи №9.

Відео дня

Однокласниця загиблого воїна, Оксана Бершадська, згадує:

— Віталію зарано довелося стати дорослим. Він шукав сімейного тепла та затишку. Так, можливо, всі ми були для нього тою сім’єю. Віталій був трохи замкнутийений в школі, але завжди був борцем за справедливість. На перший погляд могло здатися, що він холодний.  Але тільки його пізнавали краще, розуміли, наскільки це добра і чуйна людина, що будь-якої миті готова прийти на допомогу

Поділилася своїми спогадами кума Віталія Марина Панченко:

— Для нашої сім’ї Віталій був дуже близькою людиною. Для мого чоловіка був як брат, був душею компанії, завжди усміхнений і на позитиві.

Багато теплих слів сказала про Віталія його подруга дитинства Оксана Аврамчук. У дитячі роки вона називала Віталія Вітосом. 

 

— Вітос — це мій друг дитинства. Ми росли з ним з пелюшок, постійно були разом, гралися, то в стрілялки, то ляльки, будували халабуди, на вогні пекли картоплю. Потім у кожного з нас почалося доросле життя, але ми й далі дружили та підтримували одне одного і допомагали. Віталій для мене не просто друг, він був як брат.

Дружина Віталія Ірина розповіла, що ще зі школи за ним закріпився позивний «Вітер». Він таким був, завжди веселим, ніколи не сидів на місці і завжди рухався вперед. 

 

— Він був добрим чоловіком і найкращим батьком для нашої донечки Валерії. Коли почалася війна, він написав мені, що під Києвом завершив навчання і тепер знає, як нас захищати. Віталій був задоволений, що підписав контракт. За пару днів до того рокового обстрілу він написав мені, що о 4 ранку рашисти готують по них обстріл. «Прошу тебе, бережи дочку, а я зроблю все можливе, щоб ви були в безпеці». 

 

В кінці свого слова дружина Віталія подякувала керівництву школи за пам’ять про Віталія.

Після спогадів про Віталія Михайловського присутні подивилися відео, змонтоване з фотографій Героя.

— Я дякую можливо за своє життя, за ваше життя цій дитині, яка поклала своє життя, щоб ми могли тут сидіти, що ми на своїй землі, що ми у своєму кабінеті. Я дивлюсь на ті фотографії, що ми у цій школі. Він грає в теніс так, як хтось міг із вас грати на перерві. Діти сьогодні вийшли і розповідають вірші. Він так само розказував вірші на якомусь святі... — говорила завуч гімназії з навчально-виховної роботи Лариса Матейчук. — Я щиро вклоняюся всім воїнам, вклоняюся родині Віталія. Я не можу сказати тримайтеся, тому що триматися потрібно за щось. Єдине, за що можна триматися, це за пам’ять, що ви були з цією людиною. Я низько вам вклоняюся, можливо хотілося сказати більше, але ви розумієте, емоції переповнюють. 

Директор гімназії Олег Заїчко:

— Сьогодні говорити важко. Думалось, що ця війна на кілька днів, може до 8-го березня, до 9 травня минулого року і вона закінчиться. Сьогодні вже 433 день, як Україна воює. Кожен день гинуть молоді хлопці. Ми віддаємо кращих, тому що до війни їх ніхто не готував, вони зробили свій вибір йти захищати Україну. І Віталік був один із перших, хто пішов захищати нас… Я дякую родині за те, що ви весь час були з ним і підтримували його. Вам дуже важко і важко Валерії, тому що вона ще зовсім маленька. Вона підросте і їй завжди цього батька буде не вистачати.

Доньці Героя, Валерії на вечорі пам’яті на згадку про школу, в якій навчався батько, подарували м’яку іграшку.

Вже на дворі дружина Віталія Ірина і своячка автора статті сказала: «Я заплакана, бо зворушлива. Я не надіялася, що у школі так пам’ятають про Віталіка».

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up