Це я мав до нього під дронами лізти, щоб потім все це мені снилося?

• Василю Гончаруку завтра 3-го серпня могло б виповнитися 46. Він мав вроджені генетичні вади і плюс коріосинтоз — раннє зростання кісток  черепа. Як він потрапив у батальйон особливого призначення для батьків азовця по цей день загадка.

 Василь за структурою ДНК весь у маму. Маленького зросту і з періодичними головними болями через коріосинтоз. По завершенні шкільної освіти виявив бажання вчитися на провідника і щоб бути солідним чоловіком мав велике бажання служити строкову. Тільки з призовом сталася проблема. Ендокринолог та генетик визнали його непридатним до військової служби. Якщо у Вінницькому ендокринологічному диспансері лікар сказав  «батьку це на вашу відповідальність» і підписали придатність, то генетик спробувала пояснити, а потім просто виставила батька й сина з кабінету за двері. Як наслідок поїздка до Вінниці мала підсумок «обмежено придатний у військовий час»

Правдами й неправдами він пройшов медкомісію на профпридатність і працював провідником на залізниці.

 В день повномасштабного російського вторгнення вважав, що до війська його не візьмуть тож прийняв рішення пройти в резерві курси парамедика — провідник санітарно-евакуаційного поїзда. Навіть зробив декілька евакуаційних рейсів.   Мобілізували Василя 27 жовтня 2025 року, коли він з рейсу повертався додому. Мобілізували, коли в його кишені лежав документ з військового бюро залізниці на бронювання. - Це не те, сказали у ТЦК, і повезли у Хмільник на медкомісію.

Розібратися у всьому обіцяв друг, а за одно один із заступників Хмільнийцього ТЦК Сергій. Пообіцяв і забув, а на ранок наступного дня сказав, що це не вони, це ваші місцеві щось намутили.

Мобілізували Василя до в/ч 3028 “Національна Гвардія” на посаду будівельник-підсобник. Якщо така посада значиться у військовому квитку, то чи може, бути інакше? Нехай будує фортифікаційні споруди подумали батьки. Навчання проходив у селі Сасів, потім двотижневе навчання у Голубівці. І як грім, серед ясного неба дзвінок від відомого в Україні волонтера: -. Дядя Славік витягайте Васю тому, що його хвороба ніде не значиться. Їх після навчання у Голубівці готують на Прокровський напрямок. Бити тревогу не стали та й вже пізно було. Більше вірили в щасливу долю, адже Василь був таким товариським і виконавчим. 

26 січня цього року він завершив 2 тижневе навчання у Голубівці, а. 27 - повідомив, що вже на Донецькому напрямку і ще місяць буде навчатись на водія бронетранспортера. 28 січня зв'язок з ним обірвався. Лише через тиждень вдалося дізнатися, що 28 січня він заступив на позиції першої лінії оборони на 10 діб, з ним все добре повідомили на месенджер вацап. На 41 день, будучи на позиціях, було він нього голосове повідомлення через рацію. — У мене все нормально, не переживайте, я живий. Цілий місяць батьки нікого не турбували. Мало бути Великоднє перемир'я вірилось, планувась ротація та вихід з позиції. Та після цього ще 32 дні тиші.

Командир військової частини, може й не знати, що офіційний ліміт: До 60 днів (2 місяці) на передньому краї з подальшою обов'язковою заміною, але ж у нього є купа психологів, які підкажуть, що психологічний оптимум: 30–45 днів активних бойових дій, після чого необхідний час на повноцінне відновлення. Є у військовій частині військові капелани, які знають, що критична межа військовослужбовця наступає після 40–50 днів на позиціях. У бійців накопичується втома, притупляється почуття небезпеки та знижується боєздатність. Після 40 днів на позиції людині стає байдуже, виживе вона, чи ні - у неї настає повна апатія. І кожен командир мав мати таку інформацію до відома. «Усе, що понад 40 днів не може, бути ефективним», наголосила навіть омбудсмен.

Йшла 73 доба двох бійців спецпризначенців першого корпусу «АЗОВ» Національної Гвардії, що були на позиціях. Саме 12 квітня капелан військової частини вітав бійців азовців з Великоднем і чув по рації, що комбат попросив у свого вищого командування вивести бійців з позицій, а відповідь за словами, капелана прозвучало: - Не можу дати такий дозвіл, бо буде більше втрат. На війні буває, що треба приймати й такі рішення тільки командир, який цінує життям своїх бійців не може, допускати до такого вибору.

Вечорі 12 квітня, на Паску, був приліт ворожого дрона. Всі п'ятеро бійців двоє НГУ і троє ЗСУ за словами, свідка тих подій вціліли і бігли в укриття по відкритій місцевості. В тому забігу отримав осколкові поранення ніг рук і лівої частини голови Василь Гончарук. Потім на пораненого Василя прилетів від російських виродків ще один дрон...

В одній із розмов зі свідком тих подій, я запитав:  — Володимир, а чого ви коли Василь ще був пораненим не забрали у нього документи?—.І це я мав до нього під дронами лізти, щоб потом все це мені снилося? — Розумію страх і бажання вижити є майже у кожного, але для чого ти в пояснювальній записці написав, що надав Василю першу медичну допомогу. На цьому так званий побратим поклав слухавку,  більше ми з ним не спілкувались. 

Загинув Василь 12 квітня 2026 року у населеному пункті Родинське Покровського району. Загинув він від ворожого дрона тільки морально його поранили свої. Про це можна буде говорити після війни. Адже за сотні кілометрів від позицій мирне життя і нівкого з причетних голова не болить, що ж могло бути інакше і не тільки з Василем. 

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.