«Це була зустріч, на яку так чекали… Але не такою вона мала бути». Йосипівка прощалася з Героєм

• Сьогодні, 2 вересня Самгородоцька громада навколішки, у тиші та зі сльозами на очах зустріла свого Захисника — Віктора Закриничного, який назавжди повернувся до рідного дому.

• Живим коридором шани жителі громади провели Героя останньою дорогою через села громади до рідної Йосипівки.

Церемонію прощання опублікували на сторінці Наш Самгородок
 

«Це була зустріч, на яку так чекали… Але не такою вона мала бути. Біль втрати об'єднав усю громаду, адже додому повернувся не просто воїн — повернувся наш земляк, чий шлях обірвала війна» — пишуть у громаді

Про Героя

Віктор Закриничний народився 11 листопада 1980 року в селі Йосипівка у родині Закриничного Василя Степановича та Діденко Ганни Йосипівни. Коли Віктору було 3 роки, він залишився без матері. Батько та бабуся виховували його разом. Дитячі і юнацькі роки провів у рідному селі. У 1987 році пішов до школи. Після закінчення 9 класу вступив на навчання у Новогребельське професійно-технічне училище, де здобув спеціальність «тракторист-механік».

У 1998 році був призваний на військову строкову службу, яку проходив на посаді «механік-водій» танкових військ Прикарпатського військового округу.

Після завершення служби працював на різних підприємствах області. У 2010 році влаштувався електрозварювальником в ТОВ «Юзефо-Миколаївський АПК». У 2017 році перейшов працювати електрозварювальником в ТОВ «Козятин ПАК».

У 2023 році зустрів свою кохану, Мазур Олену Сергіївну, з якою розпочав спільне сімейне життя.

17 червня 2024 року був мобілізований до лав Збройних сил України.

«Рідні шукали, до останнього молилися, щоб сталося диво. Щоб Віктор повернувся живим додому, де його чекали кохана Олена, сестри Валентина, Алла, Оксана, сини Андрій та Віталій На жаль  Йому назавжди 43…» 















Біля рідного дому Віктора сьогодні лунала молитва… Та це була вже не молитва за повернення чоловіка, батька, брата чи друга — це була молитва за упокій його душі… Богослужіння очолив священник Православної Церкви України Митрофорний протоієрей Роман Масира у співслужінні з священником Іваном Дуником.

З болем у серці траурна процесія вирушила до храму Святого Миколая села Йосипівка, де відбулася заупокійна відправа. Після молитви біля церкви пройшов мітинг-реквієм.

На знак найвищої шани та вдячності за мужність і жертовність родині вручили Державний Прапор України — як символ держави, за яку Віктор віддав своє життя.

Під звуки Державного Гімну України тіло Героя віддали рідній землі, за яку він віддав своє життя…

«У цю мить над Алеєю Слави панувала тиша, сповнена невимовного болю. Рідна земля назавжди прийняла свого сина, а Україна отримала ще одного Героя, чиє ім’я навіки залишиться в її історії.»









Прощання завершилося військовим салютом. Гучні постріли розірвали тишу, сповіщаючи про останню мить земного шляху нашого Захисника…

Віктора поховали на Алеї Слави села Йосипівка, де відтепер він навіки залишиться поруч зі своїми земляками-Героями.

Вічна пам'ять та слава! Щирі співчуття ріднм і близьким!

Читайте:

«Не ворожа куля, а виснажлива війна зупинила серце українського воїна Ігоря Приставки»

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.