Три роки тривала його дорога до дому. Громада прощалася з Героєм Сергієм Васильчуком

Анастасія Квітка

Сьогодні, 25 травня Козятинська громада прощалася з Захисником Сергієм Васильчуком.

На сторінці міської ради опублікували церемонію прощання

Про Героя

Сергій Васильчук народився 22 лютого 1971 року в с. Комсомольське нині Махнівка. З дитинства Сергій Миколайович був дуже добрим, працьовитим і щирим хлопцем: допомагав батькам по господарству, не цурався жодної роботи. У рідному селі закінчив 8 класів та вступив в Бердичівське училище, де здобув професію механізатора. По закінченню училища проходив строкову служба в армії у Красноярську. Армійські роки загартували характер, навчили витримці та дисципліні. А ще він зрозумів, що кращого місця на землі ніж рідне село не має..

Повернувшись після служби додому, Сергій Миколайович влаштувався працювати до Бердичева на завод «Прогрес», де працював токарем. Він там був душею колективу – щирий, відкритий і доброзичливий.

«Одного ранку Сергій Миколайович разом із сестрою їхали машиною у справах. Дорога була звичайною, нічим не примітною, аж раптом його погляд зупинився на молодій жінці, яка бігла узбіччям, займаючись спортом. Вона промайнула лише на мить, але саме тієї миті щось торкнулося його серця. Відтоді Сергій Миколайович уже не просто їздив тією дорогою – він почав шукати очима ту дівчину, а згодом і сам «Побіг» за нею по життю. Так і розпочалась історія кохання, яка стала для нього особливою та дорогою» — пишуть у дописі

У 1999 – у році одружилися. У дружини був син Дмитро від першого шлюбу, але для Сергія Миколайовича це ніколи не мало значення. Він прийняв хлопчика всім серцем, полюбив як рідного сина, оточив турботою, увагою та батьківським теплом. У 2000 – у році народилась квіточка донечка – Аліна. Для нього вона стала цілим світом, найбільшим щастям і гордістю. Для дітей він завжди був надійною опорою, саме до нього діти бігли за підтримкою чи просто за добрим словом.

Для Сергія дім був місцем спокою, тепла й щастя, а родина найбільшою цінністю в житті. Він захоплювався музикою, знав історії багатьох артистів, міг годинами розповідати про їхнє життя, творчість і долі. Особливими захопленнями для нього були рибалка та пасіка.

Згодом Сергій Миколайович звільнився з « Прогресу» та влаштувався в ПЧ – 7 монтером колій, а з часом став бригадиром. Колеги цінували його за відповідальність та чесність.

24 лютого, Сергій Миколайович, як завжди, прийшов на роботу, але того дня все було інакше. На роботі сказали «Потрібно йти у військомат» і він не вагаючись і не шукаючи виправдань пішов.

Ніс службу в Козятині, пізніше в Гайсині. А далі війна повела Сергія Миколайовича важкими дорогами фронту – Херсон і Миколаїв. Один раз був у відпустці коли народилась онучка, ще одне його сонечко – Емілія.

Після відпустки — Покровський напрямок, де він тримався заради тих, хто чекав удома. З 20 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Невельське, Покровського району, Донецької області, солдат, стрілець – санітар стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини А 1619 Васильчук Сергій Миколайович вважався безвісти зниклим та за результатами ДНК ідентифікований 19 травня 2026 року. Три роки тривала його дорога до дому. Три довгі роки болючих очікувань, марних сподівань і надій, за які рідні трималися всім серцем.

«Для рідних зупинився цілий світ. Та світла пам’ять про Сергія Миколайовича житиме у люблячих серцях та спогадах. Воїна – героя Васильчука Сергія Миколайовича поховано на кладовищі в селі Сокілець. Вічна пам'ять та слава Герою, низький уклін та співчуття родині та близьким»