«Ти ж всіх оберігав, а себе не зберіг». В останню путь провели Валерія Кіндзерського

• Народився Герой у рідних Пиковцях, навчався у місцевій школі. В самостійному житті здобув три професії.
• Здобувши вищу освіту працював на посаді інженера у Ялті. Коли ворог вдерся в Крим, став на захист нас і рідної землі.
• За бойові заслуги був нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого, орденом Княгині Ольги, медаллю Богдана Хмельницького та орденом «Народний Герой України». 17 травня 2023 року, виконуючи бойове завдання, загинув.

В останню дорогу Валерія Кіндзерського провели у неділю, 21 травня. Почався чин поховання в селі Пиковець. Потім траурна колона перемістилася на центральну площу нашого міста, там прощалася з народним Героєм України громада.

Відкрила мітинг скорботи заступник директора міського будинку культури Лариса Ромасько. Вона говорила, що наші військові в окопах під шквальним вогнем противника по всій лінії зіткнення в день і вночі борються, щоб Україна жила. На таких, як Валерій тримається життя усього цивілізованого світу, а над нами мирне небо і яскраве сонце. Потім ведуча мітингу зупинилась на коротенькій біографії Героя.

Народився Валерій Кіндзерський 14 березня 1974 року в селі Пиковець. Навчався в Пиковецькій школі, а пізніше в професійно технічному училищі № 5 у Вінниці. Там здобув освіту газоелектрозварювальник п’ятого розряду. По закінченню училища був призваний на строкову службу. Після демобілізації працював за професією на будівництві.

У 1995 році одружився та став батьком

У 1999 році Валерій вирішив продовжити навчання та вступив до Житомирського агротехнічного коледжу. Здобувши освіту по захисту рослин Валерій продовжив навчання у Білоцерківському університеті на факультет агрономії, а здобувши освіту інженера.

У 2004 році переїхав до Ялти, де працював за фахом.

У 2014 році почалась війна і Валерій Кінзерський з перших днів став на захист суверенітету України.

Відстоював Донецький аеропорт, завжди був на передовій у самих гарячих точках. За бойові заслуги був нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого, орденом Княгині Ольги, медаллю Богдана Хмельницького та орденом «Народний Герой України».

Проходив бойові навчання в Америці та Німеччині.

— 17 травня 2023 року головний сержант, командир 2-го мотопіхотного взводу, 6-ї мотопіхотної роти, 2-го мотопіхотного батальйону, військової частини А 1302, поблизу населеного пункту Бахмут, Донецької області Валерій Кіндзерський, позивний «Інженер» загинув, підірвавшись на розтяжці, — сказала ведуча.

Міський голова Тетяна Єрмолаєва про загиблого Героя сказала, що він був потужним чоловіком, який не сторонився важкої роботи. 

— Сказати справжній солдат — це про нього. Він ніколи не був байдужим до своєї важкої чоловічої роботи — захищати рідну землю. Все, що робив Валерій — він робив щиро, тому, що так думав і так жив. Його коротка, на жаль, життєва дорога заслуговує якнайбільшої шани та поваги. Доземний уклін матері Героя і родині за відважного сина України, — сказала міський голова.

Під Бахмутом гаряче, тому провести Валерія в останню дорогу всі ті, з ким він жив у окопах, не змогли. Від побратимів, з словами вдячності за земляка звернувся воїн позивним «Бугай».

Потім з Героєм стала прощатися громада. Прощалися довго, адже Валерія багато знали і поважали.

Його друг Юрій, також захисник України, каже, що він мріяв про цивільне життя. У нього було багато життєвих планів. Коли на Україну напав ворог, він з перших днів пішов до військкомату і підписав контракт.

— Я знала Валерія, як дуже відповідального. Серед трьох дітей він був найстаршим і допомагав матері ставити на ноги молодших, — розповіла односельчанка Валерія Алла.

Коли всі з Валерієм попрощавшись, траурна процесія взяла курс до сільського кладовища у Пиковець.

На кладовищі також провели за героєм України прощальний мітинг, а над тілом загиблого воїна схилили свої голови син Ярослав і мама Героя. 

— Ти ж всіх оберігав, а себе не зберіг. Ти казав, що все буде добре, прогонимо ворога і я приїду до тебе. Казав:«Мам, бережи себе і лікуйся, я пришлю тобі гроші». Дай я гляну на твої ніжні руки, якими ти мене обнімав. Ти ж подивися скільки до тебе прийшли людей і твій син біля тебе, — говорила мама з сином

Завершився мітинг пам’яті виступом директора місцевої школи Юрія Безпалька та сільського старости Олени Борщаківської.

Ще хотіли сказати про Валерія його однокласники та не змогли. Завжди активна староста класу не могла нічого сказати через важку втрату для неї і всіх однокласників

Поховали Валерія під гімн України, а від військових прогримів військовий салют.

Валерію тепер назавжди 49. Вічна пам’ять Герою!

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.