«Танк, який був накритий нашою сіткою, до цих пір є»

• Більше семи місяців козятинчанки плетуть маскувальні сітки для наших воїнів.
• Вже виготовили їх понад чотири десятки і за допомогою волонтерів передали на передову.
• «Зараз ми плетемо великі, на хаймерси», — розповідають жінки.
• Про усі тонкощі роботи і чи можна до команди приєднатися — розпитали наші журналісти

Вздовж залу розставлені п’ять вішаків. На них закріплена сітка, в яку жінки вплітають смужки білої тканини. Невтомно працюють по декілька годин безперестанку, хто сидячи, хто стоячи.

— Ми почали збиратися, як тільки почалася повномасштабна війна, — розповідає Наталія. — Ходили, але нерегулярно. А вже з літа ми постійно. Взагалі працюємо до двох годин дня, але ми майже ніколи не закінчували раніше. Виходить і до трьох, і до п’яти, як коли.

— А біля станків люди як стоять, — включається в розмову Олена.

— Плетемо, — продовжує Наталія. — То танцюючи, бо спина болить, то сидячи. Хто як.

— Хлопцям важче, — каже Олена.

— Почалося все з того, що зять моєї сестри і наш внук були в гарячій точці, — розповідає Людмила; їй важко говорити, бо починають душити сльози. — Їм терміново потрібно було сітку. Мені племінниця дзвонить, каже: «Люся, може в тебе є канали якісь, щоб знайти?» Я стала обдзвонювати, вийшла на Олену Іванчук, у них було все по замовленню, вона каже — не можу, але з третьої спроби я вже розплакалася, сказала: «Лєна, я тобі обіцяю, що я завтра зберу свою команду і ми тобі відплетемо за день цю сітку, бо вона на половину була готова». Я в той же день подзвонила своїм дівчатам. Це мої колеги, ми працювали в дошкільному закладі № 4 тридцять років разом. Ми заплели ту сітку і так стали з того часу плести. Розуміємо, що це треба, що хлопцям важко.

Довелося декілька разів переїжджати

Волонтери Сергій Сиваківський та Олена Іванчук почали передавати необхідні матеріали. Так жінки і налагодили своє виробництво. Спочатку працювали у Центрі дитячої та юнацької творчості. Кажуть, там було дуже зручно, але довелося шукати нове приміщення.

— Дякуємо Сергію Годенку, директору ПрАТ «Козятинхліб», він нас прихистив у себе, — продовжує Людмила. — Там дуже хороші умови для нас були, було де поставити обладнання, були стільці, на яких можна сидіти, був столик, де ми могли чаю попити і ми там працювали весь час, десь певно з липня. Але там не опалюється, те приміщення не робоче. Дуже стало холодно, дівчата почали хворіти. Ми зверталися до нашої мера, яка нам тільки обіцяла, а чекати не можна було. Сказали треба білі сітки терміново. Потім наша колега мені каже: подзвони до Олександра Пузиря. Він нам не відмовив. Протягом півгодини ми це все питання вирішили. Прийшли, нас зустріла гостинно Валерія Вітко, провела, сказала: «Розміщуйтеся як вам зручно».

Речі зібрали, залишилося тільки їх транспортувати. Допомогли Володимир Лупол і Олег Заїчко — вони повантажили усе в свої машини і перевезли на нове місце. Тепер наші волонтерки облаштувалися і знову взялися до роботи, бо час не стоїть на місці.

— Допомогла нам ще завідувачка шостого садочка Ольга Руденко, — каже Людмила. — У нас було три вішалки, не вистачало, щоб повністю натягнути, бо ми зараз на хаймерси плетемо і на танки сітки. Менші йдуть на машини.

На сороковій збилися з ліку

— Тетяна Яковлєва — це наш керманич, — продовжує Людмила. — Від неї ми почали плести сітки, вона нас очолює. Ще Ірина Орлова до нас приєдналася. Спочатку різала нам тканину, потім приводила трохи людей. А коли стали виключати світло, вони на роботі облаштували собі стіну. Беруть сітку і матеріал, ми одну сплели, вони одну сплели і у нас уже так організувалося дві команди. Запрошуємо постійно людей. Пишемо оголошення, телефон даємо, всі тільки лайкають, які ви молодці — і на цьому все.

На передову готові сітки передають волонтери поштою. Вони їдуть і на Бахмут, і в «Азов».

Збираються жінки два-три рази на тиждень. Кажуть, спочатку стабільно приходили у свій волонтерський хаб тричі, потім почалася осінь, вдома побільшало роботи, бо треба було консервацію на зиму заготовляти. Тоді стали збиратися трохи рідше. Зараз працюють знову тричі на тиждень, бо військовим потрібні нові, білі сітки.

— Бувало ми до п’яти вечора сиділи, як треба було закінчити, — каже Людмила. — Цілий Божий день, але ми її зробили. Ввечері приїхали, забрали, тому що на ранок відправляли вже в точку призначення.

— Скільки до цього часу вже сплели? — запитуємо жінок.

— На сороковій я вже збилася, — відповідає Тетяна Яковлєва. — Для початку було важливо, скільки ми сплели, а зараз ми плетемо, плетемо, плетемо. Особливо після того, як нам передали, що танк, який був накритий нашою сіткою, до цих пір є. З квітня. Зрозуміло, що це не тільки сітка, це ще й майстерність хлопців, але приємно.

Неможливо всидіти вдома

Плести сітку можна по-різному. Один зі способів — бантики, коли маленькі смужки тканини прив’язують до основи. А є павутинка, коли в основу вплітають довгу смужку і виходить суцільне плетиво. Саме цим способом користуються наші волонтерки.

— Є що пропускають, рідко плетуть, бо я казала: «Дівчата, давайте будемо через ряд, щоб економити тканину і швидше закінчити й віддати», але у нас в команді є діва по гороскопу — Валентина Цезарівна, — жартує Людмила. — Вона каже: «Ні, як-небудь ми робити не будемо».

— Можна замовити сітки готові, вони є фабричні, — додає Тетяна Яковлєва. — Але від чого допомагає ця сітка? Від дронів. Коли будуть знати координати, то вже ця сітка не врятує. Якщо сітка фабрична, Сергій Сиваківський розповідав, що є спеціальні прилаштування в дроні, які зчитують малюнок і розпізнають, що тут щось сховане. А тут кожна людина плете своїми руками і воно виплітається по різному. Це така цікава справа, коли ти замовляєш сітки, основи, вчишся чомусь. Але найголовніше — це люди, які плетуть.

— Ми так чекаємо цього дня, щоб прийти і плести, — каже Людмила. — День вдома і вже не можеш дочекатися. Моя дочка Аня завжди каже: «Вже б швидше понеділок». Буває, що на вулиці слизько чи дощ, кажу доньці: «Може ти сьогодні не підеш?» «А вона мені: «Хлопці там воюють, гинуть, а я буду сидіти вдома і вишивати?! Я йду».

Доєднатися може кожен

Поки ми спілкуємося, довкола чутно тихеньке шурхотіння — волонтерки продовжують працювати. Наталія вплітає стрічку в сітку. Коли доходить до краю тканини, бере до рук ножиці, робить невеликий розріз внизу, не дорізаючи до кінця. Бере іншу стрічку, з краєчку робить такий самий розріз, а тоді продіває другу стрічку через першу, потім край другої стрічки просуває через отвір і так скріплює дві смужки тканини.

— Якщо зав’язувати вузликами, то вона виходить важча, — пояснює Наталія. — Це зараз вона легенька, а коли ми плели камуфляжну, вона виходить тяжка. А таким способом міцніше скріплюється, ніж вузликом.

— У нас тут все розподілено, — включається в розмову Валентина. — Ось прийшла наша Євгенія. Вона у нас кравець — нарізає нам, бо тканину нам не стрічками дають.

Євгенія сідає на стілець. Поруч із нею три коробки. Із першої дістає з десяток трикутних клаптиків тканини, робить декілька рухів ножицями і маленькі шматочки перетворюються на півметрові стрічки.

— Це шиють видно форми військовим і нам віддають відходи як кроять, — каже жінка і бере з коробки нову партію клаптиків. —  Вони тут всякі є: ці довші, ці коротші. Стараєшся, щоб по мінімуму було відходів. Вже приловчилася. Як дуже біла вся тканина, тоді камуфляж трохи вплітаємо, щоб не було чисто біле. Так нам воїни сказали робити. Сіток треба багато. Стараємося, щоб були. Вже так звикли, що вдома не всидиш. Йдеш як на роботу, бо знаєш, що треба цим дітям. Може комусь життя вбереже, дасть Бог.

Одна з жінок доєдналася до команди зовсім нещодавно, коли пішла у відпустку.

— Я вже давно хотіла прийти, але на роботі була весь час, а сітку плетуть тоді, коли я на роботі, — розповідає козятинчанка. — якби у вихідний день збиралися. Бо я, наприклад, перші два тижні повномасштабної війни готувала вдома на своїй кухні для військових. Це була пекельна кухня. Я просто падала і о першій вже приїжджала машина з волонтерами. Потім мене попросили віруючі пекти пісочне печиво. Рецепт кинули, принесли продукти, я пекла, на фронт вони забрали. Я не можу зараз вдома сидіти, щоб мене прикував хто.

Тож якщо ви хочете долучитися до плетіння маскувальних сіток, ви також можете прийти. Напишіть Тетяні Яковлєвій повідомлення у Фейсбук за посиланням.

 

Читайте також:

«Шоста партія одягу відшивається»: Сергій Сиваківський прозвітував про зроблену роботу

В Самгородоцькій громаді виготовляють буржуйки для ЗСУ

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.