«Сімба» був чудовим учнем, класним воїном та люблячим сином, чоловіком і батьком

• Вчора, 8-го січня на фасаді відділку поліції  відкрили меморіальну дошку на честь Степанюка Миколи Руслановича.
• Він нічого не боявся, взяв зброю і пішов захищати нас з вами. П’ятого серпня 2024 року Микола отримав важке поранення, а 8-го серпня славний
• воїн помер у реанімаційному відділенні лікарні ім. Мечникова. 

Ще задовго до відкриття меморіальної дошки працівники поліції влаштували для колеги по службі почесну варту. 

Відкрила мітинг з нагоди відкриття меморіальної дошки Миколі Степанюку Дар’я Мінаєва.

Вона говорила про жорстоку і криваву війну, яка увірвалася в домівки кожного українця і про тих, хто піднявся, щоб виборювати незалежність, свободу і наше майбутнє. Серед таких Героїв — старший лейтенант поліції, інспектор 2-го взводу 2-ї роти 2-го полку управління поліції особливого призначення (штурмовий полк «Цунамі») Департаменту поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» Микола Степанюк.

Почесне право відкрити меморіальну дошку надали мамі Героя Олені Валентинівні, татові Руслану Сергійовичу, сину Марку та дружині загиблого воїна Ілоні. 

До освячення меморіальної дошки ведуча запросила настоятеля храму святого пророка Іллі отця Романа Масиру та настоятеля храму Покрови пресвятої Богородиці отця Василя Влізло.

По завершенні молитви до меморіальної дошки поклали букети і корзини квітів. Близькі і друзі висловили співчуття родині загиблого захисника України 

Дар’я Мінаєва розповіла біографію Героя.

Микола народився 19 травня 1998 року в селі Великі Кутищі Калинівського району. Згодом родина переїхала в село Молотківці Козятинського району. У 2004 році Микола пішов до Безіменської школи. З дитинства мріяв стати поліцейським і дуже впевнено та наполегливо йшов до своєї мети. По закінченню школи у 2015 році вступив у Національну академію внутрішніх справ на спеціальність «Правознавство». Був нагороджений пам'ятною медаллю «Учасник військового параду» та ювілейним пам'ятним знаком «95 років Національній академії внутрішніх справ». 

У червні 2019 року після закінчення навчання пішов працювати оперуповноваженим у Козятинське відділення поліції. Одружився. У 2020 році у їхній сім’ї народився син Марк.

Микола був надзвичайно старанним та відповідальним, справедливим, цілеспрямованим. Всі свої плани та мрії старався якнайшвидше втілювати в життя. Його поважали друзі, колеги прислухались до нього. Микола був завжди попереду у всьому, завжди поспішав на допомогу. Із першого його робочого дня у колег була впевненість, що до них прийшов дійсно класний хлопець. Енергійний та завзятий, Микола вів активний та здоровий спосіб життя: займався туризмом, гирьовим спортом, легкою атлетикою, їздив на змагання, де неодноразово перемагав. У вільний від роботи час любив рибалити.

Микола Русланович був свідомим українцем, який чітко знав, у якій країні хоче жити. У лютому 2022 року добровільно, попри всі вмовляння мами не йти, сказав: «Хто як не я. Я не хочу, аби вони прийшли сюди», взяв до рук зброю та став на захист рідної Держави. Він обороняв її на Харківському напрямку, а з лютого 2023 року, із початком 

створення бригади «Лють», долучився до її лав. Бригада брала участь у запеклих боях на багатьох напрямках фронту: Купянський, Покровський, Краматорськ, Часів Яр.

Микола був не тільки люблячим сином, братом, а й турботливим татком для свого синочка Марка. Сім’я для нього була завжди на першому місці. 5 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Птиче Покровського району Донецької області, внаслідок ворожого обстрілу, старший лейтенант поліції Степанюк Микола Русланович отримав важке поранення, несумісне з життям. Після кількох днів боротьби за життя, 8 серпня серце Воїна зупинилося.

Від мікрофона слово мали секретар міської ради Ірина Репало:

— Від нас йдуть кращі з кращих. Нічим не заповнити ці втрати… Микола став для нас Героєм ще тоді, коли він прийняв рішення йти нас захищати і ми повинні рівнятися на ту високу планку, яку показав нам Микола. Ми вклоняємося перед мамою, татом, дружиною та синочком, а Миколі ми дякуємо за його мужність і відвагу 

— Ми зібралися тут щоб увіковічнити пам’ять Героя, який не злякався тої навали російської, яка наступає на нашу державу, незважаючи на вмовляння батьків і дружини. Він зібрав зброю, сів і поїхав. Хочу висловити велику шану батькам, що вони виховали такого Героя, який не боячись нічого заступився за нас, — сказав начальник відділу поліції Олександр Павлик.

— Для мене сьогодні емоційно важкий день. Ми зібралися на відкритті меморіальної дошки Миколи Руслановича Степанюка. Я мав честь знати його більше, — говорив класний керівник Героя Ярослав Янчук. — Я його класний керівник, вчитель фізичної культури, викладач предмету захисту України, тренер по футболу. Він був чудовий учень. Без нього не обходилось жодне шкільне свято, без нього не обходилась в класі жодна пісня і жодний танець. Він був найкращим спортсменом школи. Він міг розібрати і скласти автомат за 20 секунд. Не дивно, що з його характером він пов'язав своє подальше життя з Національною поліцією і після повномасштабного російського вторгнення з підрозділом «Лють». Він дуже рано пішов з життя, але пам’ять про нього завжди буде з нами. Я пишаюся тим, що його знав, його вчив. Я бачив, як він ріс і виріс тим, ким пишаються. Він виріс справжнім Героєм.

Від колег воїна стало відомо, що Микола мав активну громадську позицію, приймав участь у військових парадах та завжди притримувався законності і своїх ідеалів. Він мав позивним Сімба. П’ятого серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку отримав важке поранення, помер в 15 годин 8 серпня 2024 року в лікарні. Йому назавжди залишиться 26 років.

Після виступів ведуча закликала присутніх пом’янути Героя хвилиною мовчання та закрила мітинг відкриття меморіальної дошки 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.