Самгородок потонув у сльозах... Прощались з молодим Героєм Василем Матвійчуком

• У середу, 17 червня до свого рідного села Самгородок, назавжди повернувся Герой, відважний Воїн Василь Матвійчук.
• Самгородок не просто плакав, він потонув у сльозах…
• З квітами в руках, ставши навколішки, люди створили живий коридор шани. Дорога додому для Захисника стала дорогою болю і вдячності водночас.
• Він повернувся не так, як чекали…

Церемонію прощання публікує Наш Самгородок

Про Героя

Василь Матвійчук народився 19 березня 1994 року у селі Самгородок у родині Григорія Івановича та Зіновії Володимирівни Матвійчуків.

Дитячі і юнацькі роки провів у рідному селі.

У 2000 році пішов до 1 класу Самгородоцької середньої загальноосвітньої школи, 11 класів якої закінчив у 2011 році.

Після закінчення школи вступив на навчання у Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту, де здобув спеціальність «штукатура та лицювальника-плиточника».

У 2012 році був призваний на військову строкову службу до Національної гвардії України, яка проходила у м. Київ.

Після проходження служби, працював різноробочим.

У 2016 році зустрів свою кохану Катерину, молоді люди одружилися, згодом у їхній сім’ї народився син Матвій. У 2017 році Василь підписав контракт та продовжив військову службу у м. Гостомель Київської області.

Після початку повномасштабного вторгнення, разом зі своїми побратимами стояв на захисті Київської області, згодом Донецької. Був нагороджений:

•  Нагрудним знаком «За доблесну службу»
•  Відзнакою «Захисник Рубіжного»
•  Орденом «За мужність» ІІІ ступеня
•  медаллю «За оборону рідної держави»
•  Нагрудним знаком «Хрест хоробрих».

Командир інженерно-саперного взводу 1-го батальйону оперативного призначення старший лейтенант військової частини 3018 Національної Гвардії України, Василь Матвійчук, помер 14 червня 2026 року внаслідок поранення, отриманого 13 червня 2026 року в населеному пункті Іверське Краматорського р-ну Донецької області, під час виконання обов’язків пов’язаних із захистом Батьківщини.

Спочатку траурний кортеж зупинився біля будинку культури, де відбувся жалобний мітинг. 

«Кожне слово — мов біль… кожне слово — як подяка за його подвиг… Та жодне слово не могло втамувати ту пекучу втрату…»

Потім біля рідного дому відбулася заупокійна відправа…

Її очолив Благочинний Вінницько-Барської єпархії Козятинського благочинного округу Православної Церкви України протоієрей  Валерій Кушнір у співслужінні з священником Православної Церкви України Вінницько-Барської єпархії ієреєм Олексієм Якубівським та військовим капеланом підносячи молитви за душу полеглого Захисника…

«Саме там… біля порогу, де він виріс… де його любили і чекали… рідні прощалися з ним навіки… І цей біль — назавжди…»

Далі скорботна хода рушила до Алеї Слави села Самгородок, туди, де назавжди всі попрощалися з нашим Героєм.

Під звуки Державного Гімну України тіло Василя віддали землі… Пролунав військовий салют — остання шана воїну… А матері було вручено Державний Прапор — як символ честі, мужності та безмежної вдячності за його жертовність…

Вічна пам'ять Герою! Щирі співчуття рідним і близьким!

Читайте:

«На щиті» у рідну Пляхову повертається Герой Олександр Гальчинський

«Золоті руки мав наш дорогий татусь». Пам'яті Героя Віталія Левандовського

«Поки буду живий, доти пам’ятатимемо Василя і всіх наших Героїв

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.