Олександр своєї сім’ї не мав та палко любив своїх 9 похресників

Вячеслав Гончарук

Він народився у Бродецькому. В рідному селі пройшли його дитячі і юнацькі роки. Після школи вступив до Вінницького політехнічного університету, де отримав фах інженера-техніка мереж зв’язку. В жовтні 2022 року Олександр став на захист рідної землі. 5 квітня 2026 року, виконуючи бойове завдання, загинув. За 10 днів славний син України повернувся додому

У Олександра було багато друзів не тільки в селі, а й за його межами. Перші почесті йому віддали в Козятині, а далі - в Пляховій, Глухівцях, вулицями Жежелева і рідному селі Бродецьке.

Перше прощання пройшло біля будинку Героя.

Священний чин погребіння у храмі Покрови Пресвятої Богородиці звершили настоятель храму отець Олег та отець Володимир. Після відспівування загиблого воїна процесія рушила до сільського кладовища. Там за воїном-Героєм пройшов мітинг жалоби і пам’яті.

Відкрила його ведуча Віта Пискун.

— З глибоким болем повідомляємо про непоправну втрату для Глуховецької громади — загибель нашого земляка, захисника України Сольського Олександра Олеговича.

Олександр народився 4 лютого 1983 року у селищі Бродецьке. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Він навчався у Жежелівській загальноосвітній школі, після закінчення якої продовжив освіту у Вінницькому державному політехнічному університеті, де здобув спеціальність у галузі телекомунікаційних систем.

У мирному житті працював на Бродецькому цукровому заводі, у Бродецькій школі, а також у відділенні «Нової пошти» № 1. Олександра знали як добру, щиру, чуйну людину, яка завжди приходила на допомогу. Його доброта і безвідмовність не мали меж — він допомагав людям лагодити комп’ютери, підтримував добрим словом і завжди знаходив час для тих, хто потребував допомоги.

Хоча власної сім’ї він не мав, Олександр був люблячим хрещеним батьком для дев’ятьох похресників, яким дарував турботу, підтримку і щиру любов.

24 жовтня 2022 року Олександр став на захист України. Служив механіком-телефоністом, мав позивний «Сонік», проходив службу у військовій частині А—7036. Виконував бойові завдання на Білоруському, Харківському, Донецькому та Запорізькому напрямках.

За мужність і віддану службу 3 листопада 2023 року був нагороджений медаллю «Честь, Слава, Держава», а 29 травня 2024 року отримав звання сержанта.

5 квітня 2026 року, виконуючи бойове завдання, Олександр загинув поблизу населеного пункту Різдвянка Запорізького району.

Він віддав своє життя за свободу і незалежність України, за наше майбутнє і мирне небо.

Світла пам’ять про Олександра назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив і поважав.

Висловлюємо щирі співчуття родині, рідним, близьким, друзям та побратимам загиблого Захисника.

Схиляємо голови у скорботі та вдячності за його подвиг, - сказала ведуча і запросила до слова селищного голову Олександра Амонса. Тезку селищного голови дуже поважали в селі, тож згадали про нього староста села Ігор Ткачук, заступник директора з навчальної роботи Алла Кудрявець. Яким надійним Олександр був на фронті - розповів його побратим Олександр Бондаренко.